УБЕЗПЕЧТЕ МАЛЮКА. ВАША ДИТИНА ВІД РОКУ ДО ДВОХ.

Досліджування і ризик. Коли дитина навчилася ходити, пора випускати її з візка під час щоденних прогулянок. Незважаючи на те, що вона може забруднитися. Так і має бути. Постарайтеся знайти місце, де вам не доведеться щомиті бігати за дитиною і де вона зможе звикнути до товариства інших дітей.

Якщо ваш малюк підбирає недопалки, ви маєте негайно втрутитися, відібрати їх і запропонувати натомість щось більш цікаве.

Ви також навряд чи дозволите йому їсти пісок чи землю пригорщами, бо від цього може захворіти шлунок або з’являться глисти. Якщо дитина намагається все тягнути до рота, дайте їй печиво або якийсь чистий предмет.

Усе це неминуче супроводжує становлення незалежності в цьому віці. Звичайно, тримати дитину весь час у візку значно спокійніше, але це негативно позначиться на її особистості і сповільнить розвиток.

Як уникнути травм. Один рік — небезпечний вік. Батьки не в змозі запобігти геть усім травмам. Коли вони намагатимуться виявляти надмірну обережність і пильність, це лиш призводитиме тільки до того, що дитина стане надто боязкою і залежною. Всі діти час від часу дістають порізи і садна, і це частина їхньої активної і здорової гри. Однак якщо ви зможете вжити простих застережних заходів, то зможете уберегти малюка від серйозних ушкоджень. Це питання докладно розглядається в розділі «Профілактика травматизму» (частина VI).

УБЕЗПЕЧТЕ МАЛЮКА — ВАША ДИТИНА ВІД РОКУ ДО ДВОХ 2

Випустіть його з манежу. Одним дітям подобається сидіти в манежі, принаймні якийсь час, аж до півтора року. Інші вже в 9 місяців вважають його в’язницею. Більшість малюків не мають нічого проти манежу доти, поки не навчаться впевнено ходити десь у віці 15 місяців. Гадаю, дитину треба випускати з манежу, коли вона виявляє невдоволення, хоча і необов’язково робити це відразу ж, як тільки вона запхикає. Зацікавте її новою іграшкою, і вона, можливо, із задоволенням погодиться побути там ще годинку. Діти виростають з манежу поступово. Спочатку дитині стає нудно тільки після досить тривалого перебування в манежі. Потім вона починає виявляти невдоволення вже значно швидше. Можуть минути місяці, перш ніж вона взагалі почне протестувати проти самітництва. Хай там як, випускайте малюка, якщо він явно не хоче більше там залишатися.

Віжки і повідці. Більшість малюків під час походів по крамницях чи прогулянок у парку тримаються ближче до батьків, але бувають дуже активні діти, що весь час кудись біжать, доводячи цим батьків мало не до серцевого нападу. Для таких мандрівників дуже практичними можуть бути так звані «віжки» навколо грудної клітки або повідець, що кріпиться на зап’ястя.

Ви боїтеся, що дехто осудливо подивиться на те, як ви ведете дитину на повідку? Можливо. Чи повинні ви на це зважати? Очевидно, ні. Безпека малюка — ваше головне завдання, тож ви тільки допоможете йому почувати себе впевнено під час його дослідницької діяльності, а водночас це дасть вам змогу менше стомлюватися. (Звісно, усі ці ремені й повідці не повинні використовуватися для того, щоб прив’язувати дитину, коли батькам треба кудись відлучитися.)

Класика

 

Коли я кажу батькам, що їхня дитина вже виросла з манежу чи візка і час випускати її на підлогу, ті часто кажуть із засмученим виглядом: «Боюся, що вона пораниться. У всякому разі, весь будинок напевне переверне догори дном». Але рано чи пізно дитину доведеться випустити поповзати по кімнаті, якщо вже не в 10 місяців, то принаймні в 15, коли вона почне ходити. Однак вам буде 8 цьому разі аж ніяк не легше контролювати її. Хоч би в якому віці ви дали дитині волю в домі, вам все одно доведеться зробити в квартирі якісь перестановки. А тому краще випустіть малюка, коли він до цього готовий.

Умови вдома дія дитини, що почала ходити. Як уберегти однорічну дитину від травм, а квартиру від пошкоджень? Насамперед, необхідно облаштувати все так, щоб малюк міг гратися з більшістю речей, до яких він може дістатися. Тоді вам рідше доведеться забороняти йому гратися з тими чи іншими предметами. (Коли ви надто часто забороняєте торкатися якихось речей, то цим тільки нервуєте і себе, і дитину.) Якщо ж у малюка буде якесь заняття, він не стане дуже турбуватися з приводу тих речей, яких чіпати не можна.

На практиці це означає, що необхідно прибрати зі столів і полиць предмети, які легко б’ються, вази, наприклад, а також прикраси. З нижніх полиць зніміть усі цінні книш (покладіть туди замість них старі журнали). Гарні книжки треба поставити на полиці так тісно, щоб малюк не зміг їх витягнути. У кухні на нижні полиці поставте каструлі і сковорідки, а порцеляновий посуд і продукти приберіть туди, куди він не зможе дістатися. Нижні шухляди шаф і столів заповніть старим одягом, іграшками та іншими цікавими предметами, щоб дитина могла досліджувати їх вміст, а також витягати всі речі і складати їх, скільки їй заманеться.

Визначення меж: самого лише «не можна» іще не досить. Навіть коли ви вважаєте, що дітям можна дозволяти все, завжди знайдуться якісь речі, від яких дітей слід тримати подалі. Наприклад, лампа, що стоїть на столі. її не можна стягувати за шнур чи перекидати зі столу. Дитина не повинна доторкатися до гарячої кухонної плити, вмикати газ чи повзати по підвіконню розчиненого вікна.

Самим лише словом «не можна» дитину не зупинити, принаймні спочатку. І навіть згодом усе залежатиме від тону вашого голосу, від того, як часто і як серйозно ви вимовляєте заборону. Не варто аж надто покладатися на це слово, поки дитина на власному досвіді не довідається, що воно означає і що за цим стоїть. Не слід, приміром, вимовляти його, перебуваючи в іншому кінці кімнати. Це ставить дитину перед вибором. Вона міркує собі: «Або я відступлю і зроблю те, що вона каже, або ж буду як великий і потягну за цей шнур». Пам’ятайте, що природний інстинкт дитини вимагає від неї доторкатися до всіх речей і не погоджуватися з вимогами. Скоріше за все, вона тягнутиметься до шнура лампи, поглядаючи на вас одним оком, щоб оцінити, чи дуже ви розсердилися. Набагато розумніше буде спочатку, коли вона наблизиться до лампи, негайно підійти й віднести дитину в інший куток кімнати. При цьому можна сказати «не можна», щоб дати дитині перший урок, що означає це слово. Потім слід швидко сунути їй у руки який-небудь журнал чи порожню коробку — будь-що цікаве і безпечне.

Припустімо, за кілька хвилин дитина знову повертається до лампи. Знову відведіть її вбік і спробуйте відвернути увагу, причому зробіть це швидко, рішуче і дружелюбно. Ведучи малюка, повторюйте: «Не можна, не можна». Посидьте з ним декілька хвилин і покажіть, як можна гратися з новою іграшкою. Якщо потрібно, цього разу поставте лампу туди, звідки він не зможе її стягнути, або взагалі винесіть її з кімнати. У такий спосіб ви тактовно, але твердо продемонструєте малюкові свою переконаність, що лампа — це не цяцька. При цьому ви не даєте йому вибору, не сперечаєтеся, не дивитеся на нього грізним поглядом, не лаєте — все це навряд чи допоможе вам домогтися свого і тільки роздратує дитину.

Ви можете заперечити: «Але ж вона ніколи нічого не зрозуміє, якщо не вчити її, що добре, а що погано». Ще й як зрозуміє! Насправді дитина легше сприймає такі уроки, якщо давати їх, не надто загострюючи на цьому її увагу. Якщо ви осудливо сваритеся пальцем з іншого кутка кімнати дитині, яка ще не розуміє, що «не можна» справді означає не можна, то цим тільки підштовхуєте її до непокори. Не кращий буде і той варіант, якщо ви схопите дитину на оберемок, поставите перед собою віч-на-віч і почнете сердито сварити. Цим ви просто не даєте їй шансу спокійно забути про неприємний епізод. У дитини залишається тільки один вибір: легкодухо здатися чи виявити непокору.

Візьмімо ще такий приклад. Дитина наближається до гарячої плити. Не буде ж мати спокійно сидіти і казати несхвальним тоном «не можна». Вона підхопиться і відтягне дитину від плити. Цей метод використовується природно і спонтанно, якщо батьки справді хочуть зупинити дитину, а не стати з нею на прю.

Класика

 

Пригадую таку собі місіс Т„ яка скаржилася на те, що її шістнадцятимісячна донька не слухається. Саме в цю мить Сюзі зайшла до кімнати — симпатична дівчинка, зовсім не чортеня. На обличчі матері відразу з’явився несхвальний вираз, і вона сказала: «Ти ж пам’ятаєш, що не можна підходити до радіоприймача?» Сюзі зовсім і не думала про приймач, але тепер вона вже просто зобов’язана була це зробити. Тож вона розвернулася й повільно пішла до нього.

 

Місіс Т. починає панікувати щоразу, коли її діти виявляють ознаки незалежності. Вона з острахом думає про той час, коли не в змозі буде контролювати їх. Почуваючи себе непевно, жінка бачить проблеми навіть там, де їх насправді немає. Вона як той хлопчик, що тільки-но починає вчитися їздити на велосипеді і раптом бачить попереду на дорозі камінь. Він так лякається, що нічого не може вдіяти і продовжує котитися прямісінько на нього.