СТРАХИ ОДНОРІЧНОЇ ДИТИНИ. ВАША ДИТИНА ВІД РОКУ ДО ДВОХ.

Страх перед розлукою. У багатьох цілком нормальних дітей уже в цьому віці з’являється острах, що їх можуть розлучити з батьками. Можливо, це той самий інстинкт, що змушує дитинчат інших тварин, таких, наприклад, як козенята чи ягнята, скрізь іти слідом за матір’ю і жалібно мекати, якщо її немає поблизу. Без цього інстинкту новонароджене дитинча могло б загубитися.

У дітей страх перед розлукою стає помітним у той період, коли в них розвивається здатність до самостійного пересування, тобто близько року. У деяких сміливих і активних дітей цей страх виявлений меншою мірою, в інших — більшою. Ця різниця не має нічого спільного з прихильністю до батьків, а пояснюється лише природженим темпераментом. Ви не зможете перетворити боязливу дитину на сміливця, але ви здатні допомогти дитині поступово виробити впевненість, терпляче стимулюючи її природжені нахили.

Приблизно у 18 місяців багато дітей, що виявляли й раніше схильність до досліджень, набувають нової риси. їм здається, що вони можуть обійтися без батьків, і в цьому прихована певна небезпека. Звичайно цей період закінчується в 2—2,5 року, коли діти звикають, що за розставанням завжди буває зустріч.

СТРАХИ ОДНОРІЧНОЇ ДИТИНИ 1

Звуки і видовища, які лякають. Однорічні діти можуть із захопленням розглядати протягом кількох тижнів деякі предмети, що їм особливо сподобалися, — наприклад, телефон, літаки над головою, електричні лампочки. Пам’ятайте, що для малюків найкраща наука, коли вони можуть поторкати предмет, понюхати його, навіть спробувати на язик. Ці маленькі дослідники повинні раз по раз повторювати свої експерименти. Дайте їм торкнутися тих речей, що не становлять небезпеки, і краще познайомитися з ними.

Водночас деяких речей діти бояться. Немовля можуть злякати дивні предмети, що зненацька починають рухатися чи видають голосний звук, такі, наприклад, як парасолька, що розкривається, пилосос, звук сирени, собака, що гавкає, потяг і навіть ваза, в якій стоять гілочки.

Страхи виникають у всіх дітей, це нормальний елемент процесу їхнього розвитку. Страх з’являється, коли свідомість дитини ще надто слабко розвинута, щоб зрозуміти, чому раптом якийсь предмет втручається в її життя і чому відбувається та чи інша подія. Вона також не може оцінити, наскільки насправді безпечна ця ситуація. Ми всі боїмося того, чого не можемо зрозуміти. На другому році життя таких незрозумілих ситуацій виникає дуже багато. Я запропонував би по можливості уникати речей, які лякають дитину, поки вона до них не звикне. Малюка турбує пилосос — не вмикайте його зненацька, зробіть це на очах у дитини. Дайте їй змогу самій кілька разів увімкнути і вимкнути пилосос під вашим наглядом. Якщо вона, як і раніше, лякається його, не користуйтеся ним якийсь час у її присутності. Говоріть з нею ласкавим і заспокійливим голосом. Не намагайтеся переконати малюка, що його страхи смішні. Для дитини цей страх цілком реальний і відповідає рівню її розвитку.

Страх перед купанням. У віці 1—2 років деякі діти раптом починають боятися купання через побоювання вислизнути й піти під воду, через потрапляння мила в очі і навіть просто від вигляду і звуку води, що зникає в зливальному отворі. Однак купання дитині необхідне, і ви повинні подумати над тим, що зробити, щоб ця процедура не травмувала дитину і щоб вона поступово звикала до неї. Щоб мило не потрапляло в очі, намилюйте дитину і змивайте з неї піну не дуже мокрою мочалкою, з якої не стікають струмені води. Використовуйте шампуні для дітей, що не щипають очей. Дітей, які бояться залазити у ванну, не треба примушувати до цього. Можете спробувати купати дитину в тазі, а якщо вона і цього боїться, обтирайте її протягом кількох місяців вологою губкою, поки до неї не повернеться сміливість. Потім починайте купати її, наливаючи у ванну води всього на кілька сантиметрів, і виймайте дитину з ванни, перш ніж витягнете пробку зі зливального отвору.

Підозрілість щодо сторонніх людей. У цьому віці природні інстинкти підказують дитині, що стосовно незнайомців слід виявляти настороженість і підозрілість доти, поки вона як слід не придивиться до них.

Потім вона починає поступово наближатися і зрештою намагається затоваришувати, але, природно, по-своєму, як це роблять однорічні діти. Наприклад, малюк може стати поруч і розглядати нову людину, або мовчки дати їй який-небудь предмет, а потім забрати назад, чи принести все, що він може втримати в руках, і вивалити все це на коліна незнайомому.

Багато дорослих не досить добре відчувають ситуацію, щоб дати дитині спокій, поки та придивляється. Вони кидаються до неї, починають жваво розмовляти з нею, і дитина квапливо відступає під захист батьків, щоб позбутися цього непроханого прибульця. У результаті їй буде потрібно вже більше часу, щоб знову набратися сміливості і зайти в контакт із цією людиною.

Гадаю, батькам краще відразу ж попередити відвідувача: «Вона соромиться, коли до неї занадто активно заговорюють. Не звертайте на неї уваги, і вона швидше заприязниться з вами».

Коли малюк підросте і почне ходити, дайте йому якомога більше можливостей для того, щоб звикнути до незнайомих людей. Кілька разів на тиждень беріть його із собою до крамниці. При першій-ліпшій нагоді водіть його гуляти туди, де граються інші маленькі діти. У нього поки ще немає великої цікавості до ігор з однолітками, але малюкові час від часу подобається спостерігати за ними. Коли він звикне до вигляду захоплених грою дітей, йому буде легше у два-три роки самому долучитися до гри.