ЩО ЇЇ СПОНУКАЄ? ВАША ДИТИНА ВІД РОКУ ДО ДВОХ.

Відчуття власних можливостей. Рік — це дивовижний вік. Багато чого змінюється у вашої дитини: її смаки щодо їжі, її поведінка, способи пізнання навколишнього світу, ставлення до себе і до інших людей. Коли вона була зовсім маленькою і безпорадною, її можна було покласти, куди вам захотілося, дати іграшки, які у вас під рукою, нагодувати тим, що, як ви гадаєте, найбільш корисне. Більшу частину часу малюк визнавав вас як вищий авторитет і добродушно підкорявся. Але з однорічною дитиною вам буде набагато складніше. Вона ніби починає розуміти, що не повинна бути забавкою батьків. Дитина починає усвідомлювати себе людиною зі своїми думками й бажаннями.

Між 15-м і 18-м місяцями поведінка дитини виразно свідчить, що вона наближається до «жахливого» дворічного віку. Щоправда, на мою думку, ті, хто так гадає, даремно наговорюють на дітей. Два роки — це чудовий, хоча і важкий вік. Якщо ви пропонуєте зробити дитині щось таке, що їй не подобається, вона відчуває потребу наполягти на своєму. Сама природа диктує їй таку поведінку. Це початок процесу, що називається усвідомленням своєї індивідуальності. Дитина стає повноправною особистістю. «Медовий місяць» з вами закінчений, принаймні почасти, бо особистість, що зароджується, усвідомлює необхідність чинити опір вашому контролю.

Дитина починає виявляти протест словами і діями навіть стосовно речей, що їй подобаються. Деякі називають це негативізмом, але уявіть на мить, що може статися, якщо малюк не навчиться говорити «ні». Якщо він ніколи не заперечуватиме вам, то стане слухняним роботом і не навчиться набувати досвід шляхом проб і помилок, що є найкращим для навчання. В міру дорослішання дитина стає дедалі розумнішою і починає приймати власні рішення (навіть якщо вони помилкові).

На цьому етапі починається процес віддалення дитини від вас. Він може виявитися болісним, позаяк вам здається, що малюк нехтує вами. Вам нелегко послабити контроль над ним. Однак цей процес конче необхідний для того, щоб ваша дитина виросла справжньою людиною. Тому розпрощайтеся з тим часом, коли малюк дарував вам свою любов без будь-яких запитань і умов, і відкрийте для себе нові, більш складні стосунки з особистістю, яка зароджується в ньому.

Незалежність і дружелюбність. Дитина стає одночасно і більш залежною, і більш незалежною. Це звучить суперечливо, та насправді так воно й є. Але такі вони, наші діти! Батьки скаржаться на свого однорічного сина: «Він зчиняє гвалт щоразу, як ми виходимо з кімнати». Це не означає, що хлопчик набув поганої звички. Просто він росте і починає розуміти, наскільки він залежний від батьків. Його поведінка створює вам додаткові труднощі, та водночас є і добрим знаком — адже дитина стає і більш незалежною, у неї зростає потреба до самостійності, до відкриття нового, до спілкування з незнайомими людьми.

Поспостерігайте за дитиною, що повзає долі, поки ви миєте посуд. Спочатку вона якийсь час із задоволенням грається з каструлями і сковорідками. Потім їй стає нудно, і вона вирішує дослідити їдальню. Вона заповзає під меблі, підбирає з підлоги різне сміття і пробує його на смак, підводиться на ноги, щоб дотягнутися до висувної шухляди. За якийсь час їй, очевидно, знову стає потрібного компанія, бо вона раптом знову з’являється на порозі кухні. У цьому — і її прагнення до незалежності, і потреба в захисті. Ці потреби дитина задовольняє по черзі.

Минають місяці, малюк стає дедалі сміливішим у своїх експериментах і дослідженнях. Він, як і раніше, має потребу в батьках, але вже не таку гостру. Він намагається виявити свою власну незалежність, але почасти його сміливість пояснюється тим, що малюк знає: тільки-но він захоче, як опиниться в безпеці.

Незалежність грунтується як на безпеці, так і на свободі. Однак деякі батьки цього не розуміють. Вони намагаються виховати у своєму малюкові незалежність, на тривалий час залишаючи його самого в кімнаті, навіть тоді, коли він кричить і кличе їх. Якщо батьки вдаються до таких рішучих заходів виховання, то дитина виростає з усвідомленням того, що життя — не мед, і це зробить її ще більш залежною.

Таким чином, ваша дитина в однорічному віці стоїть на роздоріжжі. Якщо їй дати шанс, вона поступово стане більш незалежною, більш товариською з незнайомими людьми (і дорослими, і дітьми), більш певного в собі і дружелюбною щодо тих, хто її оточує. Острах перед незнайомими людьми, такий властивий дев’ятимісячним дітям, поступово відступає.

Коли ви занадто опікуєте малюка, не дозволяєте спілкуватися з іншими людьми і привчаєте до того, що, крім батьків, навколо нікого не існує, то йому буде потрібно більше часу на те, щоб призвичаїтися до світу за стінами власного будинку. Найважливіше для однорічної дитини — відчувати прихильність до тих людей, що піклуються про неї. Якщо в неї сформувалася достатня емоційна впевненість у власній безпеці, то на її основі неодмінно розів’ється і дружнє ставлення до людей, які її оточують.

Пристрасть усе досліджувати. Однорічні діти страшенно люблять усе досліджувати. Вони скрізь лізуть, обмацують усі різьблені візерунки на меблях, совають столи й усе, що не прибито до підлоги, хочуть витягти із шафи кожну книжку, намагаються якомога вище дістатися, вставляють маленькі предмети всередину великих і намагаються втиснути великі всередину маленьких. Як кажуть батьки, скрізь встромляють свого носа.

Допитливість і багато чого іншого в нашому житті — палиця на два кінці. З одного боку, це метод пізнання. Дитині необхідно з’ясувати все, що стосується розмірів, форми різних предметів, посовати їх і випробувати свої сили в усьому, перш ніж перейти до наступного етапу розвитку, так само як згодом вона переходитиме з класу до класу. Нестримний потяг усе досліджувати є ознакою її тямущості і гарного настрою.

З другого боку, цей період дуже втомлює батьків, потребує від них постійної уваги — адже дитині слід дати можливість досліджувати навколишній світ і водночас убезпечити її.