ВИЗИВНА ПОВЕДІНКА. ВАША ДИТИНА ВІД РОКУ ДО ДВОХ.

Повільність. Щодня мати бере із собою півторарічного малюка до крамниці і скаржиться, що він, замість того щоб спокійно йти дорогою, ходить по краю тротуару, намагається зійти сходинками кожного під’їзду, що трапляється йому по дорозі. Що наполегливіше вона кличе його, то повільніше він рухається. Коли ж вона починає сварити його, він взагалі тікає в протилежний бік. Мати бачить, що дитина стає некерованою.

Насправді ніяких відхилень у поведінці дитини поки що немає, але вони можуть виникнути, якщо мати й далі поводитиметься неправильно. Матюк ще не в тому віці, коли він може думати про крамницю. Його підштовхують природжені інстинкти: «Поглянь на оцей тротуар, його треба обстежити! Подивися на ті сходинки!» Щоразу, коли мати кличе його, це нагадує йому про недавно набуту потребу відстоювати свою незалежність.

Що ж робити матері? Якщо вона квапиться до крамниці, то краще везти дитину у візку. Якщо ж вона поєднує похід у крамницю із прогулянкою, то треба відвести на дорогу вчетверо більше часу, ніж коли б вона йшла сама, і дозволити дитині відхилятися від заданого маршруту. Якщо мати продовжуватиме повільно йти вперед, то малюк час від часу відчуватиме потребу наздогнати її.

Небажання закінчувати гру. Час іти додому обідати, а ваша маленька донечка радісно вовтузиться в пісочниці. Коли ви скажете «Час іти додому» таким тоном, що означає «Досить розважатися», то наразитеся на опір. Але якщо ви весело запропонуєте разом піднятися сходами, то, можливо, вона сама захоче піти з вами.

Припустімо, що цього дня вона втомилася і вередує і її ніяк не можна заманити додому. Дівчинка просто упирається. Я в такому разі взяв би її на руки і відніс додому, попри те що вона верещатиме і брикатиметься. Робіть це з упевненим виглядом, мовби кажучи їй: «Я знаю, ти втомилася і сердишся, але зараз нам треба йти». Не сваріть маленьку, вона все одно не зрозуміє своєї помилки. Не треба з нею сперечатися — вона все одно не змінить своєї думки, а ви тільки засмутитеся. Маленька дитина, яка почуває себе нещасною і влаштовує істерику, заспокоюється, відчуваючи, що батьки знають, що роблять, і не сердяться.

Увагу дітей у такому віці легко відвернути, і це дуже допомагає батькам. Однорічні малюки так прагнуть досліджувати увесь світ, що їм однаково, з чого починати. Навіть якщо дитина сильно захоплена низкою ключів, її можна змусити випустити її з рук, запропонувавши порожню пластмасову чашку. Якщо до кінця першого року життя ваша дитина відвертається, коли ви намагаєтеся витерти їй обличчя після їжі, поставте перед нею тазик з водою, і нехай вона хлюпочеться, поки ви своєю рукою витираєте її. Розумні батьки керують діями дитини, використовуючи її здатність швидко відволікатися.

Що робити, коли дитина кидає речі? Приблизно у віці року діти вчаться навмисно кидати предмети додолу. Вони з урочистим виглядом нахиляються зі свого стільчика і кидають їжу на підлогу або викидають одну за одною іграшки з ліжечка. Потім малюк починає плакати, бо не може їх дістати. Невже діти навмисно знущаються з батьків? Ні. Вони в цей час не думають про батьків, бо захоплені своїм новим умінням і хочуть практикуватися в ньому цілими днями, точнісінько так, як більш доросла дитина хоче покататися на новенькому двоколісному велосипеді. Коли ви піднімете кинутий предмет, малюк сприйме це як гру, в яку можна гратися вдвох, і буде щасливий.

Якщо у вас немає бажання включатися в цю гру, то краще не піднімати відразу предмети, що їх дитина кинула на підлогу’. Замість цього опустіть малюка додолу, коли він почне розважатися подібним чином. Якщо ж дитина починає розкидати їжу, відразу ж її заберіть, щойно вона почне робити це, і опустіть її на підлогу, щоб вона погралася. Скажіть, що їжа не призначена для гри, але при цьому не слід підвищувати голос. Спроба сварити дитину за кидання речей не приведе ні до чого, крім того, що у вас зіпсується настрій.

Істерики. Майже всім дітям у віці від року до трьох властиві спалахи дратівливості. У деяких темпераментних малюків вони можуть початися навіть у 9 місяців. Дитина вже починає усвідомлювати власні бажання і свою індивідуальність. Якщо їй суперечити, то вона починає злитися. Такі істерики звичайно нічого не означають — час від часу ми всі гніваємося.

Як не дивно, дуже часто причинами таких спалахів стає втома або голод, а також ситуації, що надто збудливо діють па малюка (сюди належить більша частина вередувань та істерик підчас походів по крамницях). Якщо ви відчуваєте, що причина істерики полягає саме в цьому, то не звертайте уваги на зовнішні прояви, а зрозумійте їхню справжню причину: «Ти втомився і зголоднів? Зараз підемо додому, поїмо, ляжемо спати, і все минеться».

Часом вередування й істерика виникають від страху. Таке часто трапляється в кабінеті у лікаря. Найкраще в цій ситуації — виявити спокій і впевненість. Немає ніякого сенсу сварити злякану дитину.

Істерики найчастіше бувають у дітей, яких дуже нервують будь-які зміни чи які занадто чутливі до зовнішніх подразників (наприклад, до шуму, руху, дотику одягу до тіла). Такі напади гніву зазвичай більш тривалі в наполегливих і впертих дітей, котрі, розпочавши якусь справу, не можуть зупинитися, хай то гра, ходіння чи несамовитий лемент на всю силу своїх легень. Дуже часті істерики, наприклад, більше трьох разів на день або які тривають більше 10—15 хвилин, можуть іноді бути ознакою захворювання чи стресу, тому доцільно порадитися в таких випадках з лікарем.