Розлучення. Дитина та догляд за нею.

Розлучення

Розлучення
Розлучення в наш час стали звичайним явищем. У США щороку розлучається понад мільйон подружніх пар. Ви можете читати романи чи дивитися кінофільми про те, що люди, розлучаючись, залишаються друзями, але на практиці здебільшого колишні чоловік і жінка при розлученні відчувають не найтепліші почуття одне до одного.

Сімейні консультації. Розлучення, як правило, залишає прикрість у душі в усіх членів родини, принаймні на кілька найближчих років. Звісно, ці почуття не такі болісні, як щоденні запальні сімейні конфлікти. Однак є і третя альтернатива: сімейні консультації чи сімейна психотерапія в умовах клініки чи у приватного психотерапевта. Звичайно ж, краще, якщо чоловік і дружина відвідуватимуть консультацію разом, щоб одержати ясніше уявлення про те, що стало причиною чвар і яка в цьому роль кожного з них. Для того щоб улаштувати скандал, потрібно як мінімум двоє людей, але навіть коли один із подружжя відмовляється визнати свою провину в конфлікті, їм обом буде корисна консультація, щоб вирішити питання, чи можна врятувати шлюб, і коли так, то як саме. Зрештою, на самому початку свого подружнього життя вони відчували одне до одного найсвітліші почуття, а багато розлучених подружжів шкодують про те, що не зробили більш активних зусиль, щоб вирішити проблеми і знайти вихід із ситуації.

Зазвичай буває так, що коли подружжя не знаходить спільної мови, то кожний намагається звинуватити в цьому протилежну сторону. Однак неупереджений погляд часто демонструє, що обидві сторони самі не усвідомлюють, що коять. В одній родині кожний з подружжя підсвідомо хоче, щоб коло нього упадали, мов коло улюбленої дитини, замість того, щоб вносити рівний внесок у партнерські стосунки. В іншій владний чоловік або жінка не усвідомлює, наскільки він (чи вона) пригнічує свою половину. Дуже часто зрадливий чоловік не розуміє: річ зовсім не в тім, що він закохався в іншу жінку, а в тім, що ним рухає прихований страх чи неусвідомлене бажання викликати в дружині ревнощі.

Що розповідати дітям. Діти завжди знають про конфлікти між батьками і дуже переймаються ними, незалежно від того, чи йдеться про розлучення. Вони мають відчувати, що в них є право голосу під час обговорення подібних ситуацій з батьками, з обома чи з кожним окремо. Дуже важливо, щоб дитина вірила обом батькам, у цьому разі зміцнюється її впевненість у собі, тому треба не таїти образи, як це звичайно буває, а пояснювати все дитині просто і дохідливо: «Ми гніваємося одне на одного через усілякі дрібниці», «Ми посварилися тому, що мама не вміє витрачати гроші», «Мама завжди засмучується, коли тато вип’є».

Не слід при дитині в запалі суперечки погрожувати одне одному розлученням. Коли ж перспектива розлучення стає на порядок денний, цю тему треба з нею докладно обговорювати, до того ж неодноразово. Для дитини світ складається з родини, головним чином з батька і матері. Руйнування родини означає для неї кінець світу. Тому пояснювати їй, чому ви зважилися на розлучення, треба набагато докладніше, ніж дорослій людині. Дитині необхідно сказати, що більшу частину часу вона житиме, приміром, з мамою; що тато буде жити неподалік (чи далеко); що він, як і раніше, любитиме її і залишиться її батьком; що він відвідуватиме її чи запрошуватиме до себе в гості у певні дні; що вони зможуть у будь-який час розмовляти телефоном і писати одне одному листи. Дуже важливо також постійно повторювати дитині, що в рішенні батьків розлучитися немає її провини.

Дитині необхідно розповідати про розлучення, але є не менш важливим давати їй можливість задавати запитання на цю тему. Ви не уявляєте, яких неправильних висновків можуть дійти діти, якщо пустити ситуацію на самоплив. Вони, наприклад, можуть вирішити, що стали причиною розлучення, що можуть утратити відразу обох батьків. Слід усувати ці непорозуміння якомога раніше, однак не дивуйтеся, якщо дитина час від часу повертатиметься до своїх умовиводів.

Розлучення для дитини — завжди стрес. За даними одного з досліджень, у дітей віком до 6 років як реакція на розлучення батьків з’являється страх перед розлукою, вони погано сплять, у них трапляються рецидиви нічного енурезу, бувають істерики і спалахи агресії. Діти віком 7—8 років сумують і відчувають самотність. У 9—10 років діти вже краще усвідомлюють усі обставини розлучення. Вони можуть виявляти ворожість щодо одного чи до обох батьків і частенько скаржаться на болі в шлунку і голові. Підлітки відчувають жаль, злість і сором. У деяких дівчаток виникають труднощі у спілкуванні з хлопчиками.

Щоб допомогти дітям, їм треба давати можливість поділитися своїми почуттями і постійно запевняти їх, що подібна реакція цілком нормальна, що вони не були причиною розлучення і що батьки, як і раніше, їх люблять. Коли батьки через власні переживання не в змозі поговорити на цю тему з дітьми, необхідно знайти відповідного фахівця, з яким дитина повинна регулярно спілкуватися.

Реакція батьків. Перші рік чи два для дитини, що залишилася після розлучення з матір’ю, є дуже важкими. Дитина стає більш примхливою і вимогливою. Матері бракує участі батька в прийнятті рішень, залагодженні суперечок і спільному плануванні. Вона втомлюється від роботи, хатніх справ і виховання дітей. їй бракує дорослого товариства, зокрема спілкування з чоловіком як на побутовому, так і на емоційному рівні. Найсильніше, за твердженням більшості матерів, на них тисне страх, що вони не зможуть заробити достатньо грошей, щоб прогодувати родину. Можливо, їм належать аліменти, але немає ніякої гарантії, що вони надходитимуть вчасно. Втім, багато жінок стверджують, начебто у них з’являється почуття глибокого задоволення, коли вони зрештою доводять самі собі, що можуть утримувати родину без сторонньої допомоги. Це надає їм такого почуття власної гідності і впевненості в собі, якого вони ніколи до цього не відчували.

Щоб скоротити витрати і розподілити зусилля по веденню хатнього господарства і вихованню дітей, деякі розлучені жінки запрошують жити до себе додому іншу розлучену жінку. Зрозуміло, вони повинні добре знати одна одну. Коли дитина після розлучення залишається з батьком, в останнього виникають ті ж самі проблеми, що й у матері, тому я не бачу причин, чому б і йому не скористатися з подібної можливості.

Дехто гадає, що коли батько після розлучення залишився жити на самоті, не маючи ніяких обов’язків перед родиною, крім сплати аліментів і нечастих візитів, то для нього настає веселе життя і він може планувати свій час, як йому заманеться. Проте дані досліджень показують, що більшість батьків у цьому разі почувають себе дуже незатишно. Якщо в них і виникають якісь стосунки з жінками, то вони не надають їм особливого значення. їх пригнічує те, що ніхто з ними не радиться з приводу важливих і навіть дрібних планів щодо дітей. їм бракує дитячого товариства. Вони навіть нудьгують від того, що ніхто з дітей більше не звертається до них ні за порадами, ні за дозволами. Спілкування з дітьми у вихідні часто-густо зводиться до походів у «Макдональдс» чи в кіно. Можливо, дітям це і подобається, але ніяк не може задовольнити батька, якому потрібні по-справжньому міцні стосунки з дітьми. Буває навіть так, що батькові з дітьми в подібній ситуації просто немає про що говорити.

З ким залишиться дитина? Перші – три чверті XX століття минули в переконанні, що потреби дитини будуть найкраще задоволені в тому разі, якщо вона, принаймні до підліткового віку, житиме після розлучення з матір’ю (звісно, коли та не позбавлена батьківських почуттів). У XIX столітті і раніше, коли розлучення були рідкістю, дітей зазвичай залишали з батьком, бо вважалося, що вони належать тому, чиє прізвище вони мають.

Останнім часом дедалі більше людей схиляються до думки, що батьки так само можуть виховувати дітей, як і матері. Судді все частіше беруть цей факт до уваги, виносячи свої рішення. На жаль, дуже багато розлучень потьмарюються серйозними сварками між батьками, а це призводить до запальних суперечок щодо того, з ким житиме дитина. При цьому кожний із батьків стоїть на своєму, щонайменше беручи до уваги те, що ж насправді потрібно дитині.

При вирішенні цього питання необхідно враховувати такі чинники: хто переважно здійснював догляд за дитиною, особливо в дитинстві і молодшому віці; кого дитині особливо бракуватиме; які стосунки склалися в дитини з кожним із батьків; з ким дитина сама хоче залишитись, коли йдеться про дітей старшого віку та підлітків; наскільки важливо для дитини залишатися разом із братом чи сестрою (особливо коли йдеться про близнюків).

Якщо в дитини, особливо в підлітковому віці, складуться напружені стосунки з тим із батьків, у кого вона залишилася за рішенням суду, то вона може вирішити, що «по той бік трава зеленіша». У цьому разі іноді корисно дати дитині хоча б тимчасово пожити з іншим із батьків. Однак дитина, що постійно переїжджає від одного з батьків до іншого, ймовірно, намагається втекти від проблем, замість того, щоб вирішити їх. Тому дуже важливо з’ясувати, що її тривожить насправді.

Спільне виховання дітей після розлучення. Раніше вважалося, що батьки в ході процесу розлучення обов’язково мають бути на протилежних позиціях щодо місця проживання дитини, її виховання, аліментів тощо. Однак останнім часом дедалі частіше трапляється, що батьки погоджуються виховувати дитину спільно, щоб не обмежувати нікого з них (найчастіше батька) у праві спілкування з дитиною і, що іще важливіше, не створювати в цього батька відчуття, що він розлучився з власними дітьми і вже насправді не справжній батько. Це почуття часто призводить до поступового усунення від контактів з дітьми.

Говорячи про спільне виховання, деякі юристи і батьки мають на увазі більш-менш рівний розподіл часу спілкування з дітьми, наприклад, 4 дні з одним і 3 з іншим чи один тиждень з одним із батьків, а другий з іншим. Це може бути досить непрактичним для батьків і незручним для дітей, оскільки їм доводиться ходити все до тієї ж школи чи дитячого садка. Дітям більше подобається і йде на користь якийсь певний і звичний розпорядок дня.

Краще все ж розглядати таку спільну опіку, як дух співпраці між розлученими батьками на благо дітей. Вони повинні консультуватися між собою з приводу планів, рішень і відгуків на основні потреби дитини, щоб при цьому жоден з батьків не почувався осторонь від процесу виховання. Може бути дуже корисним посередник, що знає дитину і допомагає батькам дійти якогось спільного рішення. Час спілкування з дитиною слід розподілити таким чином, щоб кожний з батьків по можливості зберігав близькі стосунки з нею. Це залежатиме від таких чинників, як відстань між місцями проживання батьків та їхні житлові умови, місце розташування школи й бажання самої дитини. Звісно, коли один з батьків переїжджає на інший кінець континенту, то взаємні відвідування можуть відбутися тільки під час відпустки чи канікул, хоча цей батько, як і раніше, зможе підтримувати контакт із дитиною електронною поштою, за допомогою листів чи телефоном.

Спільне виховання дітей має значення тільки в тому разі, коли обоє батьків зуміють заради блага дитини приборкати свою взаємну ворожість. Інакше сварки триватимуть і далі. У такій ситуації краще буде, коли дитина залишиться в одного з батьків, а для другого суддя встановить правила відвідування.

Ремарка

Спільне виховання дає батькам відчуття того, що вони обоє відіграють важливу роль у житті дитини. Хоча фактично цей метод являє собою всього лише правовий договір, але найважливішим у ньому є дух співпраці між батьками.

Угода про спільне виховання. Батьки можуть розподілити час, протягом якого дитина перебуває з одним із них. У цьому разі йдеться про суто фізичний аспект опіки. Можна також дійти рішення, що дитина житиме переважно з матір’ю чи з батьком, але батьки консультуватимуться одне з одним з усіх питань, що мають вагу для дитини, таких як школа, дитячий літній табір, здоров’я, релігія.

Якщо батьки у змозі взаємодіяти, то таке спільне виховання має дуже позитивний вплив на дітей. Дослідження показали, що коли після розлучення батьки продовжують відігравати важливу роль у житті дитини, то в неї поліпшується соціальна і психологічна адаптація до оточення.

Розпорядок відвідувань. На перший погляд може здатися досить практичним, коли дитина 5 днів на тиждень проводить з матір’ю, а вихідні з батьком. Однак матері іноді теж хочеться побути з дитиною у вихідні дні, коли вона почуває себе не такою втомленою. І в батька часом може виникнути ситуація, коли йому хотілося б бути у вихідні дні без дітей. Те саме стосується і шкільних канікул. Коли діти підростають, то друзі, заняття спортом та інші захоплення можуть по черзі притягувати їх то до одного, то до іншого рідного дому. Тому графік у будь-якому разі має бути досить гнучким.

Дуже важливо, щоб батьки, які приходять відвідати дитину, не порушували домовленостей із приводу призначених зустрічей. Дітям стає сумно, коли їм здається, що якісь інші обов’язки мають більшу вагу і значущість, ніж вони самі. Вони втрачають віру і в такого необов’язкового батька, і в самих себе. Якщо вже призначену зустріч доводиться відмінити, то робити це краще заздалегідь і по можливості передбачити якусь заміну. Ще гірше, коли такий батько, прийшовши на зустріч, частенько відразу ж тікає, посилаючись на невідкладні справи.

Як зробити зустрічі приємними. Деякі з розлучених батьків, прийшовши відвідати дітей, почуваються боязко чи ніяково. Найчастіше вони намагаються організувати для дітей які-небудь заходи — походи в кафе, у кіно, на спортивні змагання чи екскурсії. У цьому немає нічого поганого, але не слід думати, що так має бути при кожній зустрічі. Подібна поведінка сигналізує про те, що батькові просто нічого сказати дитині, і все це може призвести до того, що такі заходи стануть обов’язковою програмою при зустрічах з дітьми.

Приїзди дітей теж можуть бути такими ж спокійними і звичайними, як і їх перебування вдома. Діти можуть читати, робити домашні завдання, кататися на велосипеді чи скейтборді, грати в баскетбол чи інші ігри, ходити на риболовлю чи присвячувати вільний час своїм хобі. Батько може брати участь у цих справах, що дає йому ідеальну можливість для невимушеної розмови з дитиною. Діти також можуть дивитися свої улюблені телепередачі (хоча я не можу схвалити проведення всіх вихідних перед телевізором). Якусь частину часу батько може присвятити своїм власним справам.

Батьки часто помічають, що діти, особливо маленькі, ледве витримують переїзди від одного з батьків до іншого. Зокрема, повернувшись додому після таких відвідин, діти частенько бувають дуже дратівливими і втомленими. Іноді це пояснюється просто тим, що дитині важко переключитися з однієї ситуації на іншу. Кожна зустріч і розставання можуть нагадувати їй, принаймні на підсвідомому рівні, про першу розлуку під час розлучення. Батьки можуть у цьому разі допомогти дитині, виявляючи терпіння і дотримуючи пунктуальності щодо місця і часу зустрічей і прощань, а також всіляко уникаючи конфліктів під час таких «обмінів».

Стосунки з дідусями й бабусями після розлучення. Для дітей дуже важливо підтримувати колишні контакти з бабусями і дідусями. Вам може здатися дуже непростою справою спілкуватися з батьками вашого колишнього чоловіка, особливо якщо ви чи вони почуваєте себе скривдженими або ображеними. Іноді мати вирішує проблему в такий спосіб: «Дитина може бачитися з твоїми батьками, коли ти забираєш її до себе на вихідні. Я сама не хочу мати з ними ніяких справ». Однак такі візити далеко не завжди можна поєднати з днями народження, святами та іншими торжествами. Пам’ятайте, що дідусі й бабусі можуть стати для вас колосальним джерелом підтримки, тому є сенс зробити зусилля над собою, щоб не переривати спілкування з ними. Також слід поважати й емоційну потребу дідусів та бабусь у контактах з онуками.

Не налаштовуйте дитину проти одного з батьків. Дуже важливо, щоб жоден із батьків не намагався очорнити іншого в очах дитини, хоча така спокуса частенько виникає. Обоє батьків хоча б підсвідомо відчувають себе винними в розпаді родини. Щоб зменшити свою провину, вони часто-густо намагаються переконати своїх друзів, родичів і дітей у тому, що в усьому винна протилежна сторона. Тому в них з’являється тенденція розповідати про колишніх чоловіка чи жінку тільки найгірше, замовчуючи про свою роль у розпаді шлюбу. Лихо в тому, то діти відчувають свою належність обом батькам. Якщо вселити думку про те, що один із них був негідником, то вони можуть дійти висновку, що й самі успадкували від нього частину негативних якостей. Крім того, діти, природно, хочуть зберегти обох батьків і мріють про те, щоб і той і цей їх любили. Їм неприємно вислуховувати критику на адресу одного з батьків. Так само болісно вони сприймають спроби одного з батьків зберегти щось у таємниці від іншого і втягування їх у ці секрети.

Досягши підліткового віку, дитина вже починає розуміти, що ідеальних людей не буває, і вади батьків уже не так дошкуляють їй, хоча вона часом може дозволяти собі різкі критичні зауваження на їхню адресу. Дайте дітям самим розглянути ці вади. Навіть у цьому віці найкраща батьківська політика полягає в тому, щоб не намагатися прихилити дитину до себе, критикуючи колишнього чоловіка чи жінку. Підлітки схильні з будь-якого приводу впадати в крайнощі. Вони починають сердитися на одного з батьків, якого раніше любили, а невдовзі все може стати з ніг на голову, і вони вважатимуть, нібито все негативне, що говорилося про нього, не відповідає дійсності. В обох батьків є чудова нагода зберегти любов дітей, якщо вони дадуть їм можливість любити їх обох, довіряти обом і приділяти увагу і тому й тому.

Батьки роблять помилку, детально розпитуючи дитину про те, що відбувалося під час зустрічі з іншим із батьків. Це лише створює в дитини почуття ніяковості і може рикошетом відбитися і на надто цікавому з батьків.

Нові партнери батьків. Діти, чиї батьки недавно розлучилися, свідомо чи несвідомо хочуть, щоб вони знову жили разом, і продовжують думати про них усе ще як про подружжя.

Вони вважають нові романтичні прихильності, що з’являються в батька чи матері, виявом подружньої зради і дуже болісно ставляться до цього. Батьки повинні виявляти такт і не поспішати знайомити дітей зі своїми новими обранцями. Мине чимало місяців, перш ніж діти звикнуть до думки, що розлучення — це назавжди. Будьте дуже уважні до висловлювань, які дитина робить із цього приводу. Через деякий час ви можете підняти в розмові з нею тему про свою самотність і натякнути, що у вас можуть з’явитися нові знайомі протилежної статі. Це не означає, що відтепер ви дозволяєте дитині контролювати ваше особисте життя і втручатися в нього. Ви просто даєте їй зрозуміти, що така можливість існує. Це не викликає в дитини такої стурбованості, як коли б ви раптом однієї прегарної хвилини привели додому свого нового знайомого чи знайому.

Якщо мати живе з дитиною, яка дуже рідко чи ніколи не бачить свого батька, то буває, що дитина сама просить її вийти заміж, щоб у неї з’явився новий тато. Однак буває й так, що дитина починає ревнувати, тільки-но побачить, що стосунки між вами й іншим чоловіком стають дедалі більш близькими, особливо коли йдеться про повторне заміжжя. Те ж саме відбувається і з батьками, які самі виховують маленьких дітей і які просять тата, щоб у них з’явилася нова мама.

Слід у душі дитини. Розлучення батьків ніколи не минається для дітей безслідно. Багато з них протягом тривалого часу борються з почуттями розчарування, утрати, непевності, але зрештою у більшості дітей все ж налагоджується нормальне щасливе життя. Дітям, які продовжують підтримувати теплі стосунки з обома батьками, легше впоратися з цим стресом. Коли такої можливості немає, слід звернутися по допомогу до фахівців.

Липень 20th, 2015 by