РОМАНТИЧНІ ПОЧУТТЯ І ДУХ СУПЕРНИЦТВА. ДІТИ ВІД ТРЬОХ ДО П’ЯТИ РОКІВ.

Троянди і колючки. Хлопчики починають переживати романтичні почуття щодо матері, а дівчатка — щодо батька. Досі любов хлопчика до мами визначалася насамперед його дитячою залежністю від неї. Тепер ці почуття все більше набувають романтичного характеру, як у батька. До 4 років він уже може заявити, що одружиться з мамою, коли виросте. Він ще не зовсім уявляє собі, що таке шлюб, але цілком певен, що мама — найголовніша і найгарніша жінка у світі.

Ці сильні романтичні прихильності допомагають духовному становленню дітей і формуванню в них здорового ставлення до протилежної статі, яке згодом допоможе їм знайти своє щастя в шлюбі. Але тут є й зворотний бік медалі, що створює певну напруженість у більшості дітей цього віку. Якщо людина, хай то дитина чи доросла, сильно любить когось, вона не хоче його ні з ким ділити. Таким чином, маленький хлопчик віком 3, 4 чи 5 років, усвідомлюючи свою любов до матері, одночасно також розуміє, що вона вже належить його батькові. Це дратує його, попри те, що він любить і захоплюється батьком. Часом йому навіть хочеться, щоб батько кудись подівся, але потім він почуває себе винним за такі зрадницькі думки. Міркуючи по-дитячому, він уявляє, що його батько теж повинен переживати почуття ревнощів і образи щодо нього.

Маленька дівчинка відчуває таку ж власницьку любов до батька. Часом їй хочеться, щоб з її матір’ю щось трапилося (хоча вона по-справжньому любить її), і тоді батько належатиме тільки їй. Вона може навіть сказати матері: «Поїдь куди-небудь, а я подбаю про татка». Але потім вона уявляє, що мама її теж ревнує, і ця думка її лякає. Якщо ви згадаєте класичні казки, наприклад про Білосніжку, то побачите, що ці фантазії і страхи втілюються там в образі лихої мачухи.

Діти намагаються про це не думати, оскільки батьки все ж набагато старші і сильніші, але подібні думки знову повертаються до них під час ігор та уві сні. Змішані почуття любові, ревнощів і страху щодо батька (у хлопчиків) чи матері (у дівчаток) приходять у страшних снах, які бачать багато дітей у цьому віці і в яких вони змагаються з велетнями, розбійниками, відьмами та іншими страховиськами.

Власницькі почуття минають. Романтична прихильність до батьків протилежної статі в дошкільному віці — це природний спосіб формування готовності почуттів дітей до майбутнього життя, де вони вже виступатимуть у ролі подружжя і батьків. Але природа зробила так, що ця прихильність не може існувати протягом усього життя чи хоча б дитинства. До 6—7 років дитина вже розуміє всю безпідставність своїх власницьких бажань щодо батьків. Підсвідомий страх перед уявним гнівом батьків перетворює солодкі романтичні мрії на огиду. Відтоді діти починають соромитися поцілунків батьків протилежної статі. Вони з полегшенням зосереджують свої інтереси на навчанні та спорті. Тепер вони намагаються бути схожими на інших дітей тієї ж статі, а не на батьків.

Батько, який здогадується, що його син часом не сприймає його, не зможе йому допомогти, намагаючись бути з ним більш м’яким і поблажливим. Так само, як і тоді, коли батько хоче уникнути почуття ревнощів з боку сина, він нічого не доб’ється, прикидаючись, що не дуже любить свою дружину. Навпаки, якщо хлопчик переконається, що батько боїться бути впевненим у собі головою родини і люблячим чоловіком, він може відчути, що мати все-таки належить йому одному, і це може по-справжньому налякати його і викликати в нього почуття провини. Дитині бракуватиме образу мужнього батька, що потрібно йому для розвитку впевненості в собі.

Аналогічно і мати більше допоможе своїй доньці, коли залишатиметься впевненою жінкою, яка не дозволяє сідати собі на голову і знає, де і коли необхідно виявити твердість, не боїться показати свою любов і відданість чоловіку.

Мати, що ставиться до маленького хлопчика з більшою любов’ю, ніж батько, і все дозволяє йому, суттєво ускладнює життя дитини. Те ж саме може статися, якщо вона відчуває більшу прихильність і симпатію до сина, ніж до чоловіка. У результаті дитина може віддалитися від батька і почне боятися його.

Коли ж батько цілком коритиметься доньці і постійно відмінятиме те, що сказала мати, або ж триматиметься так, ніби з донькою йому приємніше спілкуватися, ніж із дружиною, то цим він зробить погану послугу і дружині, і доньці. Це завадить дівчинці підтримувати гарні стосунки з матір’ю, які необхідні, щоб допомогти їй стати щасливою жінкою.

До речі, цілком нормально те, що батьки зазвичай більш поблажливі до доньок, а матері — до синів. Водночас хлопчики почувають себе більш комфортно з матір’ю, а дівчатка з батьком, бо між протилежними статями суперництво, звісно, виявлене слабкіше, ніж між представниками однієї статі.

У нормальній родині завжди існує здорова рівновага у взаєминах батька, матері, синів і доньок, що дає їм змогу проминути ці стадії розвитку без особливих труднощів.

Як допомогти дитині. Батьки можуть допомогти дітям пережити цей період любові і ревнощів, тактовно давши зрозуміти, що дорослі належать одне одному, що син не може претендувати на неподільне володіння матір’ю, а донька — батьком. Батьки не повинні показувати, що їх шокують можливі спалахи роздратування дітей із цього приводу.

Коли дівчинка каже, що вона хоче вийти заміж за батька, він може вдати, що йому приємно це чути, але відразу повинен пояснити, що вже одружений, а вона, коли виросте, знайде собі чоловіка свого віку і вийде за нього заміж.

Коли батьки спілкуються між собою, вони не повинні дозволяти дитині перебивати їх. Вони можуть з усмішкою, але твердо нагадати їй, що їм необхідно обговорити свої питання, і запропонувати знайти собі інше заняття. Тактовні батьки намагаються утримуватися від проявів своєї взаємної любові у присутності дітей, так само як і в присутності інших людей. Але не слід і зніяковіло відскакувати одне від одного, якщо дитина зненацька ввійшла до кімнати, коли ви цілувалися чи обіймались.

Коли хлопчик через ревнощі говорить грубощі батькові чи матері, батьки повинні зупинити його і зажадати, щоб він поводився пристойно.

Так само слід робити і щодо дівчинки, яка виявляє грубість. Однак батьки можуть трохи зм’якшити почуття гніву і провини, які посідають дитину, якщо скажуть, що цілком розуміють причини, які змушують її часом гніватися на них.