ПОЧУТТЯ БАТЬКІВ ТЕЖ БАГАТО ВАЖАТЬ — ДИСЦИПЛІНА

Ідеалістично налаштовані молодики, які невдовзі стануть батьками, гадають, що їх терпіння і любов до невинної дитини безмежні. Але насправді це понад людські сили.

Батьки теж можуть гніватися. Якщо дитина несамовито кричить протягом кількох годин, попри всі спроби батьків заспокоїти її, то навряд чи ви зможете безкінечно їй співчувати. Вона здається вам примхливим, упертим і невдячним створінням, і ви не можете не гніватися. Або, наприклад, ваш старший син зробив щось таке, чого, як він добре знає, робити не слід. Може, йому закортіло погратися з якимось крихким предметом чи, забачивши друзів, перебігти дорогу, попри всі заборони. Чи, можливо, він розсердився на вас за те, що йому чогось не дали, чи на молодшого брата, бо тому приділяють більше уваги. Отож він навмисне порушує вашу заборону.

Коли дитина порушує чітке і добре зрозуміле правило, ви навряд чи зможете вдавати із себе безпристрасну статую богині правосуддя. Будь-хто з батьків добре знає, які вчинки є правильними і які є неправильними. Вас навчили цьому ще в дитинстві. Дитина порушила встановлене вами правило або ж зіпсувала якусь вашу річ. Ви неминуче обурюєтеся. Дитина, природно, очікує цього від вас і не ображається, якщо ваша реакція справедлива.

Іноді ви відразу не можете навіть усвідомити, що втрачаєте терпіння. Вже за сніданком дитина зробила кілька обурливих вчинків: зневажливо висловилася про їжу, перекинула склянку молока, зіпсувала річ, з якою їй заборонено було гратися, побилася з молодшим братом, а ви неймовірним зусиллям волі намагалися не звертати на це уваги. А потім настає остання витівка, може, і не найжахливіша, але терпець уривається, і ви самі дивуєтеся власній люті. Часто, аналізуючи такий ланцюг подій, що накладаються одна на одну, ви раптом розумієте, що насправді дитина весь ранок хотіла, щоб її суворо спинили, і ваше неймовірне терпіння тільки підбурювало її на нові й нові провокації, в очікуванні на неминучу розплату.

Трапляється, що свій поганий настрій ми виливаємо на дітей, тоді як наші прикрощі ніяк з ними не пов’язані. Наприклад, батько приходить додому вкрай знервований через безлад на роботі. Він починає чіплятися до дружини, яка, у свою чергу, дає прочуханки старшому синові за провину, що зазвичай зійшла б йому з рук, а той, щоб взяти гору, починає знущатися з молодшої сестри.

Краще чесно визнати, що ви розгнівані. Час від часу батькам, як про це вже йшлося, неминуче уривається терпець і вони шаленіють від люті. Тут важливо обговорити й інше питання: чи можуть батьки відверто зізнатися в тому, що вони розгнівалися? Батьки, не надто суворі до себе, зазвичай не соромляться зізнатися в цьому. Так, наприклад, мати, якій допекли до живого синові витівки, може напівжартома сказати своїй подрузі: «Я більше і хвилини не витримаю з ним під одним дахом» або «Із задоволенням відшльопала б його як слід». Можливо, вона навіть і не має наміру так вчинити, але не соромиться зізнатися в подібних думках своїй подрузі чи самій собі. Вона відчуває полегшення, вголос висловивши свої думки. Наступного разу їй буде значно простіше рішуче зупинити дитину, коли вона почне погано поводитися.

Найбільш потерпають ті батьки, які взяли для себе надто високі стандарти поведінки. Вони теж часом відчувають гнів, але не можуть і думки припустити, що гарні батьки можуть сердитися на дітей. Коли такі люди відчувають, як у них зароджуються подібні емоції, вони або глибоко каються, що таке з ними відбувається, або старанно намагаються погамувати їх. Та коли людина намагається стримати роздратування, воно неминуче покаже себе в іншому вигляді — у вигляді стресу, втоми чи головного болю.

Іноді роздратування непрямо виявляється в надмірному прагненні захистити дитину від будь-якої небезпеки. Так, матері, яка не наважується зізнатися собі, що іноді відчуває ворожість щодо свого малюка, починає ввижатися, начебто його скрізь підстерігає небезпека. Вона боїться то мікробів, то дорожнього руху, намагається постійно опікуватися дитиною, що робить малюка надмірно залежним.

Зізнавшись у своєму роздратуванні, ви не тільки самі відчуєте полегшення, але й полегшите життя дитині. Звичайно все, що засмучує батьків, засмучує і їхніх дітей. Коли батько вважає, що негативні почуття до дітей, що нараз виникли, надто жахливі, щоб їх відверто визнати, діти теж починають приховувати свої емоції. У дитячих клініках мені доводилося бачити дітей, у яких з’явився страх перед уявлюваними небезпеками, — вони бояться комах, бояться ходити до школи, не хочуть відпускати від себе батьків. У результаті обстеження виявляється, що ці страхи маскують звичайне роздратування щодо батьків, у якому діти не наважуються собі зізнатися.

Інакше кажучи, дитина буде щасливіша в тих батьків, які не бояться зізнатися в тому, що вони розсерджені. У цьому разі й дитині буде легше дати вихід своїм почуттям. Обґрунтоване обурення, виявлене відверто, розряджає атмосферу, від чого всім стає легше. Звісно, не будь-яке виявлення антагонізму щодо дітей може вважатися виправданим. Є й грубі, черстві батьки, які, нітрохи не соромлячись, на словах і дією завжди ображають дітей без серйозних на те причин. Такі постійні вияви безпричинної злості не мають нічого спільного з роздратуванням турботливих батьків, які люблять свою дитину.

У люблячих батьків, які постійно відчувають роздратування (незалежно від того, виявляється воно відкрито чи ні), дається взнаки нервове перенапруження, і їм слід звернутися до лікаря-психолога. Адже дратівливість може бути викликана якимось іншим чинником. Якщо такий стан властивий людині протягом тривалого часу, це може бути ознакою депресії. Депресія, на яку хворіє чимало батьків, особливо матерів новонароджених дітей, — це вкрай тяжкий стан. На щастя, її навчилися лікувати.

Осуд і похвала є складовими виховання дітей. Суто людська тенденція гостро реагувати на поведінку дітей має дуже велике значення, оскільки ми прагнемо передати їм ті гарні якості, які заклали в нас наші батьки. Ми робимо це автоматично, не замислюючись над цим, бо дуже міцно засвоїли ці уроки в дитинстві. Інакше виховувати дітей нам було б набагато складніше.

Тому неусвідомлене роздратування щодо дитини викликає в батьків почуття провини, особливо коли вони не можуть зрозуміти його причин. Мати говорить: «Ця дитина мене страшенно дратує. Я постійно намагаюся бути з нею лагіднішою і заплющую очі на багато її витівок».

Однак якщо батьки почуватимуть себе винними з приводу того, що вони постійно невитримані з дитиною, це може ще більше ускладнити їхні стосунки. Наше почуття провини перед дитиною їй збагнути складніше, ніж роздратування.