ПОЗА МЕЖАМИ РОДИНИ – ВИХОВАННЯ ДИТИНИ

Усе вищевикладене може навести батьків на думку, що тільки вони відповідають за психічний і емоційний розвиток своїх дітей. Це, звичайно, так, але тільки почасти. Існує безліч інших чинників, що більшою чи меншою мірою впливають на психічне здоров’я дитини. Деякі з цих чинників є в самій дитині, наприклад, темперамент чи вроджені захворювання. Інші виявляються в родині. Брати і сестри впливають на емоційний розвиток дитини. Важливу роль відіграє і та обставина, якою за рахунком народилася дитина. Існують також чинники, що не залежать від родини. Це, наприклад, сусіди, школа і суспільство в цілому. Вплив батьків на подібні обставини частенько дуже обмежений. Якщо в цій книзі увага фокусується головним чином на батьках, то не через те, що всі інші чинники менш значущі (іноді вони набувають дуже великого значення), а лише з тієї причини, що ви можете найбільшою мірою контролювати цю сферу. Не слід, звичайно, забувати і про інші чинники, що впливають на психічний розвиток вашої дитини, адже те, як ви реагуєте на них, також може мати велике значення.

Спадковість. Ми знаємо, що багато психічних і емоційних розладів пояснюються генетичними особливостями конкретної особистості, тобто її спадковістю. Цей вплив залежить від характеру захворювання і може бути як помірним, так і дуже сильним. Наприклад, якщо обоє батьків хворіють на маніакально-депресивні розлади (їх ще називають біполярними), то ймовірність розвитку такого захворювання в дитини становить 50 відсотків. Патологічна стривоженість, нав’язливі ідеї і шизофренія, а також багато інших психічних розладів значною мірою зумовлені спадковими чинниками.

Очевидно, генетична схильність тією чи іншою мірою відіграє роль у виникненні будь-яких проблем, пов’язаних із психічним здоров’ям, впливаючи на вміння дитини пристосовуватися до оточення. Цим почасти можна пояснити, чому дві дитини, виховані одними й тими самими батьками в одних і тих самих умовах, можуть дуже відрізнятися одна від іншої у психологічному плані. З другого боку, навіть в одній родині обставини можуть бути дуже різними для різних дітей.

Спадковість може виявлятися і не настільки явно, визначаючи темперамент чи спосіб поведінки дитини. Одна дитина за вдачею енергійна і товариська, а інша спокійна і більш схильна до споглядання. Одна чутливо реагує на найменші зміни температури, шум чи світло, а інша їх практично не помічає. Одна виявляє оптимістичний підхід до будь-якої ситуації, а інша від самого початку займає негативну позицію, і доводиться докласти чимало зусиль, щоб вона змінила свою точку зору.

Дітей, що часто виявляють негативізм, ексцентричність і впертість, нерідко називають дітьми з важким характером чи просто важкими дітьми. Однак цілком очевидно, що «трудність» чи «легкість» характеру і темпераменту — поняття відносні. Усе залежить від того, чого ми очікуємо від дитини.

Наприклад, більшість шестирічних хлопчиків з їхньою високою потребою у фізичній активності можна вважати «важкими», якщо виходити з контексту першого класу початкової школи, де потрібні посидючість і увага. Ви не в змозі вибрати за власним бажанням темперамент своєї дитини, але, розуміючи дитину і сприймаючи її такою, яка вона є, ви можете відповідним чином реагувати на ситуацію, забезпечуючи взаєморозуміння між дитиною і вами, а також її однолітками та іншими дорослими людьми.

Брати і сестри. Багато авторів книг для батьків ігнорують ту надзвичайно важливу роль, яку брати і сестри відіграють у вихованні дитини. Але якщо ви згадаєте власне дитинство, то, можливо, погодитеся, що брати і сестри (чи їхня відсутність) мали вплив на розвиток вашої особистості. Можливо, ви намагалися наслідувати старшого брата чи сестру, котрі вміли все робити значно краще, а може, навпаки, намагалися зайнятися чимось зовсім іншим, щоб стати більш незалежними. Коли вам пощастило, то ваші брати і сестри допомагали вам. Але якщо вони не визнавали вас як особистість, то ви самі знаєте, як це ускладнило ваше життя.

Батьки можуть залагодити якісь суперечності в стосунках братів і сестер, продиктовані ревнощами (див. с. 385), але їх взаємини, нехай то взаємна любов чи тільки терпимість одне до одного, залишаються головним чином випадковістю. Якщо брати і сестри близькі за віком і сумісні за темпераментом, вони можуть на все життя залишитися найкращими друзями. Якщо ж у дітей різний темперамент, то вони ніколи не почуватимуть себе спокійно і затишно в товаристві одне одного.

Батьки часто дорікають собі за те, що по-різному ставляться до дітей. Але вони очікують від себе неможливого. Гарні батьки люблять усіх дітей однаково, але тільки в тому розумінні, що вони прихильні до них, бажають кожному з них усього найкращого і ладні піти заради цього на будь-які жертви. Та оскільки всі діти різні, жодні батьки не можуть відчувати щодо них однакові почуття. Це зовсім нормальне явище, і ми неминуче будемо ставитися до дітей по-різному. Одна дитина дратуватиме нас своїми рисами характеру, а інша стане нашою гордістю. Тільки зрозумівши суть такого різного ставлення до дітей, а не відчуваючи почуття провини з цього приводу, ми можемо ставитися до кожної дитини з любов’ю та увагою до її потреб і запитів.

Послідовність народження і місце дитини в родині. Аж дивно, як послідовність народження дітей може визначати розвиток їхньої особистості. Наприклад, найстарші діти — це, як правило, лідери й організатори, націлені на вирішення конкретних завдань. Молодші частенько непередбачувані, заглиблені в себе і трохи безвідповідальні. У середніх немає чітко визначеної ролі, і вони часом формують свій характер поза межами родини. Якщо в родині тільки одна дитина, то вона поєднує в собі риси як старших (націленість на результат), так і молодших (потреба в увазі) дітей.

Зрозуміло, це всього лише узагальнення. Кожна родина має свою неповторну динаміку. Наприклад, якщо різниця у віці між дітьми більше 5 років, то молодша може поводитися так, ніби вона єдина дитина. Якщо ж ця різниця становить лише рік, то діти часом поводяться, як близнюки. Якщо старша дитина відмовляється від ролі лідера, то її може взяти на себе молодша. Батько, який сам був старшою дитиною в родині, може іноді легко знайти спільну мову зі своїм старшим сином, а молодший буде його дратувати (як дратував свого часу його молодший брат). Батьки повинні розуміти подібні явища, але впливати на них вони не в змозі.

Однолітки і школа. Після 7 років для дитини особливого значення починає набувати коло друзів. Діти, що живуть по-сусідськи, однокласники, телевізійні персонажі впливають, а іноді й цілком визначають манеру дитини говорити і вдягатися, а також її кругозір. Якщо в моді мішкуваті штани і розв’язані шнурки на черевиках, то батьки жодним чином не зможуть переконати дитину, що шорти і мокасини теж виглядають непогано.

Іноді сусідські діти й однокласники можуть серйозно загрожувати психічному розвитку дитини. Наприклад, діти, що зазнають знущань з боку так званих шкільних «тиранів» (або самі виступають у цій ролі), наражаються на великий ризик розвитку в них довготривалих поведінкових розладів. Дитина, що не вписалася в шкільну обстановку і не завела собі друзів, більш схильна до депресій. Завдання батьків зазвичай полягає в тому, щоб, не втручаючись безпосередньо в ситуацію, допомогти дітям навчитися приймати виклики, які кидають їм однолітки. Щоправда, іноді батькам доводиться і втрутитися.