Нове в науці про мозок. Дитина та догляд за нею.

Нове в науці про мозок
Сьогодні ми знаємо про головний мозок досить багато, щоб зрозуміти, як діти засвоюють нові знання. Нам відомо, наприклад, чому зовсім маленькі діти найкраще засвоюють нове, якщо можуть при цьому задіяти всі свої органи чуттів. Ми знаємо, чому вони раз у раз повторюють певні дії — трясуть брязкальцем, слухають одну й ту саму казку, — а потім раптом різко втрачають до них інтерес. Нам зрозуміло, чому для них легше опановувати певні навички в якомусь конкретному віці, наприклад, учити іноземну мову у віці до 10 років. Свої знання про мозок ми використовуємо для того, щоб розробляти нові методи лікування в разі появи якихось розладів у розумовому розвитку.

Нова наука про мозок може бути зведена всього до кількох основних принципів. Будь-який розумовий процес є результатом активності мозку. Коли мозок працює, він змінюється, для того щоб більш ефективно виконувати ту чи іншу функцію. Хоча ці зміни відбуваються постійно і ніколи не припиняються, мозок з роками стає менш сприйнятливим до нової інформації. Тому досвід перших років життя стає вирішальним для того, щоб мозок мав можливість учитися протягом усього життя.

Спадковість і досвід. Протягом багатьох десятиліть учені вважали, що головний мозок дитини розвивається відповідно до детального плану, закладеного в генах. Сьогодні ми знаємо, що спадковість визначає тільки загальну структуру мозку, а досвід наповнює її змістом. Саме досвід, набутий у дитинстві, визначає формування мозку і його роботу згодом.

Щоб переконатися, що саме досвід, а не гени визначають взаємозв’язки нейронів у мозку, досить лише глянути на складну будову мозку. Головний мозок людини складається приблизно зі 100 мільярдів нервових клітин — нейронів, кожен із яких з’єднаний приблизно з 10 тисячами інших нейронів. Якщо помножити ці цифри, то ви одержите 10 трильйонів зв’язків. Двадцять шість хромосом, що несуть у собі всю генетичну інформацію про людину, просто не можуть умістити в себе таку кількість інформації, щоб наперед визначити кожен нервовий зв’язок.

Гени лише відповідають за створення загальної структури мозку. На ранніх стадіях розвитку людини вони змушують нейрони ділитися і рости з неймовірною швидкістю, а потім установлювати зв’язки один з одним. Ділянки мозку, відповідальні за основні функції організму, такі як дихання чи серцебиття, розвиваються раніше за всіх — інакше й бути не може. Але інші функції, наприклад, розуміння мови й уміння говорити, з’являються значно пізніше. Нервові зв’язки, що забезпечують розвиток цих функцій, створюються вже під впливом досвіду.

Іншими словами, ми народжуємося з мозком, робота над яким ще не завершена. І це добре. Якби наш мозок при народженні мав закінчений вигляд, ми б не могли так швидко пристосовуватися до мінливих умов життя. Наприклад, у дитини, що росте, чуючи навколо китайську мову, нервові зв’язки формуються таким чином, щоб вона могла вимовляти звуки, властиві китайській мові. До однорічного віку вона втратить значною мірою здатність уловлювати звуки, вживані в англійській мові і не вживані в китайській. Так само в дитини, яка росте в англомовному середовищі, поступово відмирають ті нервові зв’язки, що відповідають за вимовляння звуків китайської мови, не вживаних в англійській. Цей вид адаптації властивий і іншим органам чуття. Наприклад, діти, які виросли в сучасних будинках, легше сприймають такі поняття, як пряма лінія чи прямий кут, ніж ті, хто ріс в округлих хатинах.

Мозок відкидає все непотрібне. Яким чином мозок так легко пристосовується до навколишнього середовища? Відповідь полягає головним чином у тому, що при утворенні нервових зв’язків зберігаються тільки ті з них, які використовуються постійно. Мислення ґрунтується на взаємозв’язках нервових клітин, що називаються синапсами. Щоразу, коли по цьому з’єднанню проходить сигнал, синапс зміцнюється. Сильні синапси залишаються в мозку, а слабкі відмирають. Це схоже на те, як садівник формує трояндовий кущ, відтинаючи непотрібні гілки.

У найбільш ранньому віці в головному мозку виникає значно більше синапсів, ніж йому потрібно. У процесі навчання багато з них зникає. У двадцятидворічного випускника коледжу синапсів менше, ніж у дворічної дитини.

Знищуючи непотрібні і невикористовувані синапси, мозок починає працювати швидше й ефективніше. Водночас йому стає дедалі складніше пристосовуватися до нових ситуацій. Так, наприклад, наш випускник коледжу може легко розбиратися в складних історичних концепціях (якщо він спеціалізується саме в цьому напрямку), але на превелику силу засвоюватиме звуки китайської мови, оскільки цей вид діяльності потребує від його мозку зовсім нових умінь (дворічна дитина впорається з цим завиграшки). Принцип відкидання всього непотрібного надзвичайно важливий у вихованні дітей. Маленька дитина повинна набути великого досвіду, щоб її мозок розвивався з максимальною гнучкістю. Дитині всього необхідно торкнутися, постукати по ньому, облизати, покрутити, зібрати, розібрати, потримати, кинути, залізти нагору, зістрибнути вниз їй потрібно почути безліч людей, що говорять різними мовами. Коли вона підросте, нервові зв’язки, що сформувалися в ранньому дитинстві, розів’ються і дадуть їй змогу краще засвоювати нову інформацію.

Повторення — основа навчання. Вищеописаний принцип пояснює, чому маленькі діти так люблять повторювати одні й ті самі дії. У 10 місяців, наприклад, дитина хапається за бильця у своєму ліжечку і, напружуючи всі зусилля своїх рученят і ніжок, устає. Не знаючи, що робити далі, вона відпускає руки і відразу шльопається на попку. Не минає й хвилини, а вона знову на ногах. Так триває доти, поки малюк не розплачеться або не засне в цілковитій знемозі. Дитина в цьому разі тренує не тільки м’язи. Щоразу, підтягуючись і зводячись на ноги, вона тренує групу синапсів, відповідальних за підтримку рівноваги і координацію рухів, які згодом будуть необхідні їй при ходьбі. Зрозуміло, коли малюк зможе впевнено стояти на ногах, він утратить будь-яку цікавість до цих дій і перейде до наступного завдання.

Повторювані дії ви можете спостерігати на будь-якому етапі розвитку дитини. У дітей дуже сильно розвинуте внутрішнє прагнення до навчання. Батьки повинні розуміти, що коли дитина раз у раз складає кубики в коробку чи просить вас усоте розповісти одну й ту саму пригоду, в її мозку в цю мить відбувається закріплення внутрішніх взаємозв’язків.

Навчання й емоції. Ми звикли вважати емоції чимось цілком протилежним логіці. Насправді вони тісно взаємопов’язані. Коли дитина засвоює щось нове, вона звичайно дуже уважна, зосереджена й задоволена. Позитивні емоції — це паливо, що дає енергію для навчання і дослідження. Інакше кажучи, саме емоції (позитивні й негативні) дають дитині можливість засвоювати нову інформацію. Нові предмети звертають на себе увагу дітей і викликають у них ті чи інші емоції. За рахунок цього і відбувається навчання. (У більш старшому віці ми свідомо змушуємо себе звертати увагу на речі і явища, оскільки знаємо, що це необхідно, але ми ніколи не пізнаємо їх належною мірою, якщо не підключимо емоції.)

Нейронні системи в мозку, що відповідають за емоції, тісно пов’язані із системами, відповідальними за логічне мислення. Коли (у рідкісних випадках) зв’язок між цими системами порушується і людина починає мислити строго логічно, у неї розвиваються важкі порушення пізнавальних здібностей.

Якщо маленькі діти, дізнаючись щось нове, сміються, усміхаються, вимовляють якісь звуки чи просто уважно дивляться, це означає, що процес пізнання йде в них нормально.

Уся любов, яку ви демонструєте малюкові, коли колихаєте його на руках, обіймаєте, лоскочете, співаєте йому пісень і розмовляєте з ним, зміцнює його емоції й одночасно посилює бажання і здатність учитися.