Зухвалість і лайки. Дитина та догляд за нею.

Зухвалість і лайки
«Туалетна» тема. Приблизно в чотирирічному віці діти іноді проходять етап захоплення «туалетною» тематикою в лексиконі. Вони жартома обмінюються одне з одним виразами типу «ти велика какашка» або «я змию тебе в унітаз» і вважають це найбільшим дотепом і сміливістю. Це нормальна стадія розвитку, що швидко минає. Мій досвід показує, що діти знаходять втіху в уживанні таких висловів, як правило, лише тоді, коли це шокує батьків і ті починають лаяти дітей.

Це часто призводить до зовсім протилежного ефекту. Дитина думає про себе: «Це гарний спосіб позлити тата. Це весело! Так я можу керувати діями батьків». Батьків же це, природно, засмучує.

Найпростіший спосіб відучити дітей від уживання подібних слів не звертати на них уваги. Якщо слова вимовляються в порожнечу, не викликаючи ніякого ефекту, дітям вони враз стають нецікавими.

Лайки в школі. Коли діти підростають, вони поповнюють свій лексикон лайками і нецензурними словами в спілкуванні з друзями. Вони розуміють ще задовго до того, як довідаються, що означають ці слова, що вимовляти їх непристойно. Але оскільки ніщо людське їм не чуже, вони повторюють подібні вислови, щоб показати, які вони розумні і як вони нітрохи не бояться здатися «поганими дітьми». Батьки звичайно жахаються, чуючи лайку з вуст своїх, здавалося б, «безневинних янголят».

Що ж робити в такій ситуації? Як і у випадку з три- чи чотирирічними дітьми, найкраще не показувати, що ви шоковані. Обурення батьків може подіяти тільки на сором’язливу дитину. Вона сильно засмутиться і надалі уникатиме компанії лайливих однолітків.

Однак більшість дітей вияв бурхливої реакції батьків захоплює (хоча б внутрішньо). Одні з них продовжують чортихатися, очікуючи на повторення ефекту. Інші, побоюючись покарання, перестають лаятися вдома, але повторюють ці слова в товаристві однолітків.

Якщо ви дасте зрозуміти дитині, що вона може шокувати своїми словами кого завгодно, це рівнозначно тому, що ви дасте їй у руки петарду і почнете вмовляти: «Тільки, Бога ради, не підривай».

З другого боку, ви не можете просто мовчки сидіти і вислуховувати подібні слова. Вам слід якнайсерйознішим тоном сказати дитині, що ви, як і більшість людей, такі слова не сприймаєте і не хочете, щоб вона їх вимовляла. На цьому дискусію слід припинити. Якщо дитина, як і раніше, провокує вас, можете вдатися до покарання, відправивши її до іншої кімнати, поки вона не схаменеться.

Підлітки. Наостанку звернімося до лексикону підлітків, які охоче перемежовують свою мову лайкою. Ці «слова-зв’язки» виконують у їхній мові різноманітні функції: з їх допомогою вони висловлюють свою огиду чи презирство до чого-небудь (це досить звичайні для підлітків емоції), підкреслюють важливість сказаного, вихлюпують емоції, показують своє ставлення до нудної і застарілої суспільної моралі. Однак лайки в цьому віці головним чином виявляють належність до певної групи однолітків.

Ви можете безкінечно дискутувати зі своїм сином-підлітком про те, що лаятися погано, але він уже й сам розуміє: дещо в його поведінці вас може засмучувати. Найкраще попросити його, щоб він принаймні стримував себе у висловах, коли це може образити оточуючих людей. Наприклад, забороніть йому лаятися у вашій присутності, при молодшому братові і в школі. Як і у випадку з дітьми молодшого віку, якщо ви надто показуватимете, що це вас обурює, тим самим даватимете в руки підлітка зброю, за допомогою якої він зможе демонструвати свою силу і незалежність. Краще звернути увагу підлітка на зміст того, що він говорить, а не на те, яким тоном це мовиться.

Коли дитина огризається. У цьому разі, як і з лайками, слід насамперед звертати увагу на те, що дитина говорить, а не на те, як вона це говорить. Маленькі діти часто відповідають грубощами на зауваження батьків, щоб перевірити межі припустимого і випробувати свої власні сили. Необхідно дати дитині зрозуміти, що ви почули її слова, а проте наполягаєте на тих правилах гри, які ви встановили самі: «Я знаю, тобі ще багато чого хочеться сказати, але зараз ми припинимо цю розмову». Цим ви допоможете дитині гідно вийти із ситуації.

Коли ви чемно і шанобливо ставитеся до дитини, то маєте, у свою чергу, право на таке ж ставлення і з її боку. Дітям часом треба нагадувати, що спосіб, яким вони висловлюють свої думки, занадто грубий. Найкраще допомагає, якщо спокійно сказати дитині без зайвих емоцій: «Коли ти розмовляєш з) мною таким тоном, у мене складається враження, що ти мене не поважаєш. Це мене ображає». Можна також запитати дитину, що вона мала на увазі, звертаючись до вас подібним чином: «Ти гадаєш, це мало пролунати як сарказм? Я просто хочу переконатися, чи правильно я тебе зрозумів».