Дитячі істерики. Дитина та догляд за нею.

Дитячі істерики
Чому вони бувають. Майже в усіх дітей віком від 1 до 3 років трапляються істерики. Вони вже знають свої потреби й усвідомлюють себе як особистість. Якщо їм починають суперечити, вони стають украй роздратованими. Однак діти зазвичай не адресують свої вибухи гніву батькам, бо розуміють, що дорослі люди занадто поважні і великі. Крім того, у них ще слабко розвинуті «бійцівські» інстинкти.

Тому, коли в них закипає лють, вони не знаходять нічого кращого, як зігнати свою злість на самих собі. Вони падають додолу, репетують і б’ють по підлозі руками, ногами, а іноді й головою.

Якщо такі істерики трапляються лише час від часу, то це ще не привід для занепокоєння. Дитині просто треба позбутися емоцій, що переповнюють її. Дуже часто такі спалахи люті стають результатом утоми, голоду чи ситуацій, з якими дитина не може впоратися самостійно (сюди ж належать також істерики, що трапляються в крамницях, коли ви йдете разом із дітьми щось купити). Якщо йдеться саме про такі істерики, то батьки можуть просто проігнорувати наслідок і звернутися безпосередньо до першопричини: «Ти втомився і зголоднів? Зараз ми підемо додому, поїмо, ляжемо спати, і все минеться».

Як уникнути істерик. Було б зовсім неприродним, якби батьки завжди виявляли в таких випадках безмежне терпіння і такт. Коли насуває буря, намагайтеся поводитися невимушено і погасіть спалах у самому зародку. Не піддавайтеся на коверзування дитини, інакше подібні істерики повторюватимуться постійно. Не сперечайтеся з нею, оскільки вона в такому стані не здатна зрозуміти помилковість своєї поведінки. Якщо ви розгніваєтеся самі, це ще більше розпалить дитину. Краще покажіть їй гідний вихід з цієї ситуації. Одна дитина заспокоюється дуже швидко, коли дорослі стають осторонь і продовжують робити свої справи, наче їх це не обходить. Інша, більш наполеглива і вперта, може кричати й бити руками цілу годину, поки не дочекається від батьків якогось дружнього жесту. Тільки-но найбурхливіший період мине, таку дитину слід чимось зацікавити чи просто обійняти її на знак того, що в родині відновлено мир. Дуже неприємно, коли дитина влаштовує такі істерики в людних місцях. У цьому разі візьміть її на руки, усміхніться (якщо ви, звичайно, здатні на це) і віднесіть її кудись у тихіше місце, де ви обоє зможете заспокоїтись.

Часті істерики. Істерики, що повторюються в дитини надто часто, можуть свідчити про її природжені властивості темпераменту. Наприклад, вона може бути дуже чутливою до зміни температури чи рівня шуму або просто до дотику одягу до шкіри. Така дитина влаштовує істерику щоразу, коли батьки надягають на неї шкарпетки, якщо раптом перекосився шов. Інша дитина просто має природжену впертість. Коли вона зайнята чимось цікавим, її неможливо нічим відвернути чи кудись повести. Тіште себе тим, що ваша дитина може згодом досягти значних успіхів у школі, де частенько потрібна велика впертість. Але в ранньому віці така риса характеру може гарантувати вам 2—3 істерики в день.

Ще одна властивість темпераменту, яка виявляється в частих істериках, це надмірна експресивність. Діти, що мають таку якість, — справжнісінькі артисти. Якщо вони радіють, то буквально світяться від щастя, якщо переживають, то на їхньому обличчі відбивається розпач. Ще один тип, схильний до істерик, — це діти, що дуже гостро реагують на нових людей і незнайомі обставини. їм, як правило, потрібно кілька хвилин, щоб відчути себе у своїй тарілці. Спроба прилучити таку дитину до групи дітей, тоді як вона ще не готова до цього, може спричинити істерику.

Якщо у вашої дитини часто бувають подібні істерики, дайте відповідь на такі запитання: чи часто вона має можливість вільно піти погуляти? Чи є в неї можливість виявити свою фізичну силу і спритність? Чи досить у неї іграшок та інших предметів, з якими вона може гратися вдома? Чи сперечаєтеся ви з нею з приводу того, що вона повинна, скажімо, вдягнути светр, чи просто вдягаєте її без будь-яких коментарів? Знаючи, що їй пора в туалет, запитуєте ви про її бажання чи просто ведете її туди? Припинивши її гру, коли настав час іти спати, чи даєте ви їй хвилинку-другу для закінчення гри? Чи звертаєте ви її увагу на щось цікаве, коли чимось зайняті? Коли ви бачите, що от-от станеться істерика, ви просто чекаєте, коли вона почнеться, чи намагаєтесь чимось відвернути увагу дитини?

Звичні істерики. Деякі діти швидко розуміють, що істерика — це найкращий спосіб домогтися бажаного результату. Відрізнити такі «штучні» істерики від спалахів емоцій, викликаних розчаруванням, голодом, утомою чи страхом, річ нелегка. Одна з ознак полягає в тому, шо вдавана істерика закінчується відразу ж, щойно дитина одержує необхідне. Ще одна ознака полягає в тому, що дитина підбирається до істерики поступово, починаючи з вимогливого скиглення. Відповіддю на подібні вияви повинна бути непохитна твердість батьків. Якщо ви говорите: «Сьогодні більше ніяких пряників не отримаєш», то так воно і має бути, попри всі істерики.

Щоб ця стратегія була дійовою, її треба ретельно готувати. Якщо ви цілком певні, що дитину не можна годувати солодощами перед обідом, то цього правила слід неухильно дотримуватися за будь-яких обставин. Якщо ви в цьому не зовсім упевнені, то краще піти дитині на поступки, поки не вибухнула істерика. Адже коли ви погодитеся з її вимогами після істерики, вона відразу зрозуміє, що її тактика спрацьовує!

Дуже багато батьків помічають, що їхні діти влаштовують істерики з приводу цукерок, але майже ніколи не виявляють бурхливих емоцій, коли їх саджають в автокрісло. Чому? Тому що батьки абсолютно впевнені в необхідності цього, і діти навіть не намагаються заперечувати цього непорушного правила.

Істерики в дітей старшого віку. Істерики цілком нормальні для дворічних дітей, і вони трапляються майже з кожним. До 4—5 років вони бувають значно рідше, можливо, 1—2 рази на тиждень. Є, однак, діти, що і в 5 років продовжують влаштовувати часті (по тричі на день і більше) або тривалі істерики (що тривають понад 15 хвилин). Найчастіше їх причиною стають згадані вище особливості темпераменту чи невміння батьків виявити твердість характеру. Однак іноді постійні істерики є ознакою більш серйозних проблем.

Частою причиною такого явища стає уповільнений мовний розвиток. Такі діти постійно вдаються у розпуку, бо не можуть сказати словами про свої потреби й бажання. Вони відчувають свою самотність і відірваність від інших дітей і дорослих. Оскільки свої розхристані почуття вони теж не можуть висловити, то їм залишається тільки демонструвати їх.

Коли діти підростають, вони вчаться заспокоювати себе, подумки звертаючись до себе з відповідними словами. Можливо, ви й самі можете пригадати випадки, коли вголос чи про себе говорили собі: «Спокійно». Дитина, що страждає на уповільнений мовний розвиток, не може скористатися цим могутнім заспокійливим засобом, тому її емоції виявляються в істериках.

Іншою причиною частих істерику дітей старшого віку є уповільнений психічний розвиток, аутизм і труднощі в засвоєнні навчального матеріалу. Якщо дитина тривалий час серйозно хворіє, батьки намагаються не встановлювати для неї особливих обмежень у поведінці. Результатом можуть знов-таки стати істерики. Коли у вас виникають подібні проблеми і звичайні заходи виховання не допомагають, слід звернутися до досвідчених фахівців.