ЯК НЕ ВИЙТИ ЗА МЕЖІ ДОЗВОЛЕНОГО? ДИСЦИПЛІНА

Чи можна бути одночасно суворим і доброзичливим? Дитина повинна знати, що мати й батько, хоч би якими вони прихильними були до неї, мають певні права, можуть бути суворими і не дозволять їй робити нерозумні вчинки або грубо говорити з ними. Від цього дитина не буде любити їх менше. Суворість батьків учить її від самого початку знаходити спільну мову з іншими людьми.

Розпещені діти нещасливі навіть у себе вдома. А коли вони виходять у навколишній світ, хай то буде у віці 2, 4 чи 6 років, то ніяк не можуть збагнути, чому це ніхто не запобігає перед ними. Насправді — більше того: всі недолюблюють таких дітей за егоїзм. Отже, дитина, яка ні в чому не знає меж, або постійно конфліктуватиме з тими, хто її оточує, або ж навчиться ладнати з людьми.

Деякі батьки часто дозволяють дитині сідати собі на шию, а коли їм терпець уривається, бувають з ними надто різкими. Не слід робити ні того, ні того. Батьки можуть зичливо наполягти на своєму, не втрачаючи почуття власної гідності. Наприклад, якщо донька наполягає, щоб ви продовжували гратися з нею, коли ви вже втомилися, не соромтеся сказати їй спокійно, але рішуче: «Я дуже втомився. Піду почитаю свою книжку, а ти можеш почитати свою».

Якщо вона не хоче злазити з велосипеда дитини, яка має йти додому, спробуйте зацікавити чимось її, але пам’ятайте, що вам не обов’язково завжди бути з нею ласкавими. Просто зніміть дівчинку з велосипеда і віднесіть убік, навіть якщо вона трохи й поплаче.

Злість — це нормально. Якщо дитина груба щодо батьків, вони повинні негайно зупинити її і закликати до порядку. Але можна сказати дитині: ви знаєте, що вона злиться на вас (усі діти часом зляться на батьків). Вам такий підхід може здатися суперечливим, він ніби залишає вчинок дитини безкарним. Однак те, що ви виявили свою обізнаність у почуттях дитини, зовсім не виправдовує її поганої поведінки. Це лише допомагає їй впоратися зі своїми почуттями і при цьому не відчувати ні провини, ні остраху. Треба лише вміти розрізняти негативні почуття і негативні вчинки. Наріжним каменем здорової психіки дитини є здатність батьків розпізнати її почуття і відповідним чином відреагувати на них. Допомагаючи дитині підібрати слова для визначення своїх почуттів, ви сприяєте її емоційному розвитку, що дуже важливо для її подальшого життя.

Не питайте в дитини згоди. Просто робіть те, що вважаєте за потрібне. Немає потреби постійно запитувати в малюка: «Ти не хочеш сісти і пообідати?», «Може, давай одягнемося?», «Хочеш у туалет?». Або ще одне типове висловлювання: «Зараз підемо гуляти, гаразд?» Усе лихо в тім, що найчастіше дитина віком від 1 до 3 років відповість: «Ні». Тоді бідолашному батькові доведеться переконувати її зробити те, що потрібно.

На аргументи витрачаються тисячі слів. Тож краще не давати малюкові права вибору. Коли надходить час обідати, просто підведіть його до столу і посадіть, продовжуючи невимушено говорити про те, про що говорили до цього. Коли ви бачите, що йому треба сходити в туалет, просто відведіть його туди або принесіть горщик. Починайте роздягати дитину, не повідомляючи їй заздалегідь, що ви хочете це зробити.

Щоразу, відриваючи дитину від справи, яка її захопила, виявляйте тактовність. Якщо ваш п’ятнадцятимісячний малюк намагається вставити один кубик в інший саме в ту хвилину, коли настав час вечеряти, ви можете віднести його до столу разом з кубиками, а потім забрати їх, давши натомість ложку. Якщо дворічна дитина грається з плюшевим собакою, а їй час у ліжечко, скажіть їй: «Давай покладемо собачку спати». Якщо трирічний малюк котить по підлозі машинку, а вам треба викупати його, ви можете запропонувати йому зробити довгу подорож машинкою до ванни. Коли ви виявляєте цікавість до того, що він робить, він скоріше погодиться з вами.

У міру того як малюк росте, він дедалі більше зосереджується на тому, що робить, його стає дедалі важче відвернути від цієї роботи. Тут краще використати дружнє попередження. Чотирирічній дитині, яка півгодини будувала гараж із кубиків, можна сказати: «А тепер постав машинки в гараж. Зроби це до того, як іти спати». Це дасть більший ефект, ніж коли ви без попередження припините її гру саме в розпалі.

Звичайно, все це вимагає від вас терпіння, а його іноді може і забракнути. Таке трапляється з усіма батьками.

Не давайте маленькій дитині надто багато пояснень. Часто дитина віком від 1 до 3 років починає нервувати через надто велику кількість різних застережень. Мати жвавого дворічного малюка постійно намагається контролювати його дії: «Джекі, не займай лампу. Ти можеш розбити її, і лікар нічого не побачить». Джекі боязко оглядає лампу і бурмоче: «Лікар не побачить». А вже за хвилину він намагається відчинити вхідні двері. Мати попереджає його: «Не виходь на вулицю. Джекі загубиться, і мама його не знайде». Бідолашний Джекі намагається збагнути нову небезпеку і повторює: «Мама не знайде». Малюкові шкідливо чути стільки історій з поганим кінцем, у нього може розвинутися хвороблива уява. Дворічній дитині не слід постійно турбуватися про можливі наслідки своїх дій. Це вік, коли вона вчиться всьому на практиці. Вона має щось робити і дивитися, що з цього вийде. Це не означає, що ви не повинні попереджати дитину про небезпеку. Просто не перевантажуйте її інформацією, до якої вона ще не доросла.

Або візьмімо надмірно турботливого батька, який вважає, що повинен дохідливо пояснювати геть-чисто все своїй трирічній доньці. Коли надходить час іти на прогулянку, йому навіть не спадає на думку, що можна просто вдягнути дитину і вийти за двері. Він починає: «Надягнімо пальто?» — «Ні», — відповідає донька. «Ну чому? Адже ми хотіли піти подихати свіжим повітрям». Дівчинка вже звикла, що батько зобов’язаний коментувати їй кожну свою дію. «Навіщо?» — запитує вона, хоча відповідь її не цікавить. «Свіже повітря потрібне, щоб ти була сильною і здорового і ніколи не хворіла». — «Чому?» — знову запитує вона. І так цілісінький день. Такі непотрібні пояснення не зроблять доньку більш слухняною і не прищеплять їй повагу до батька як до людини, яка все знає. Дівчинка почувала б себе більш задоволеною і захищеною, коли б він упевнено і доброзичливо спрямовував її дії.

Ваше основне завдання полягає в тому, щоб маленьку дитину фізично оберігати від небезпечних чи заборонних ситуацій, відволікаючи її увагу на щось цікаве і безпечне. Коли вона підросте і знатиме, що можна, а чого не можна, ви можете спокійним «ні» нагадати їй, що так чинити не слід, і знову-таки спробувати навернути на щось інше. Якщо малюк захоче знати чому, поясніть це якомога простіше. Не думайте, що йому потрібне пояснення з приводу будь-якої вашої вказівки. Він знає, що ще недосвідчений, і розраховує на те, що ви відвернете від нього небезпеку. Дитина почуває себе впевнено, коли бачить, що ви керуєте її діями, але тільки за умови, що ви робите це тактовно і не надто настирно.