СТРАХИ ДВОРІЧНОЇ ДИТИНИ. ВАША ДВОРІЧНА ДИТИНА.

СТРАХИ ДВОРІЧНОЇ ДИТИНИ

Страх розлуки. У 2 роки деякі діти вже переростають свої колишні страхи, але в інших вони все ще залишаються. Дворічна дитина, очевидно, добре розуміє, хто їй дає відчуття найбільшої впевненості, і демонструє це різними способами. Матері іноді скаржаться: «Схоже, мій дворічний син перетворюється на мамзія. Тільки-но ми виходимо з дому, як він уже хапається за мою спідницю. А коли я з кимось розмовляю, він ховається за моєю спиною».

У цьому віці дитина часто скиглить, бо боїться, що дорослі залишать її саму. Вона дуже переживає, коли хтось із батьків чи інших членів родини їде на 2—3 дні з дому або якщо родина переїжджає на нове місце. Слід враховувати підвищену чутливість дитини, плануючи зміни в житті родини.

 

Отже, що може статися, коли надмірно чутлива і залежна дворічна дитина, особливо якщо вона єдина в сім’ї, раптово розлучається з батьками, з якими вона до цього проводила майже весь час? Припустімо, матері терміново потрібно на кілька тижнів поїхати з міста або вона вирішує повернутися на роботу і наймає няню ятя догляду за дитиною. Зазвичай дитина не вередує, поки мами немає вдома, але щойно мама повертається, як дитина хапається за неї і не підпускає до себе більше нікого. Малюкові стає страшно, коли він подумає, що мати може знову кудись піти.

 

Розставання перед сном. Найчастіше страх розставання підступає в ту хвилину, коли малюкові пора спати. Якщо мати кладе його і виходить із кімнати, він може плакати годинами. Коли вона залишається біля його ліжечка, то він лежить спокійно тільки доти, поки вона поруч. Щойно вона зробить найменший порух до дверей, він миттю підхоплюється.

 

Ваша дворічна дитина боїться лягати спати. У цьому разі кращий, хоч і нелегкий спосіб полягає в тому, щоб сидіти біля її ліжечка, аж поки вона засне. Не намагайтеся тихенько вийти з кімнати. Це так стривожить малюка, що він ще довго не зможе заснути. Усе це може тривати тижнями, але зрештою має допомогти. Можна також спробувати класти дитину трохи пізніше, щоб вона награлася і втомилася, а також відмовитися від денного сну, але звичайно це не вирішує проблеми. Навіть якщо дитина падає з ніг від утоми, страх може годинами не давати їй заснути. Крім того, завдання полягає ще й у тому, щоб позбавити її тривог.

 

Може, свого часу дитину налякав ваш від’їзд із міста. Тоді постарайтесь нікуди не їхати на тривалий час. Якщо ви виходите на роботу після народження малюка, то щодня, йдучи з дому, прощайтеся з ним ласкаво, але весело і впевнено. Коли ж дитина помітить ваші сумніви з приводу того, чи правильно ви чините, це тільки посилить її тривогу.

 

Тривоги з приводу мокрого ліжка. Тривоги дворічної дитини можуть виникати і з приводу того, що вона боїться намочити постіль. Дитина проситься до туалету. Мати несе її на горщик, і вона видавлює із себе кілька крапель, але тільки-но її покладуть у ліжечко, як вона знову починає проситися на горщик. Ви можете подумати, що це лише привід, щоб утримати вас Коло себе. Це справді так, але не зовсім. Ваш малюк боїться намочити постіль.

 

Діти з такими властивостями характеру іноді прокидаються вночі через кожні дві години. Річ у тім, що в цьому віці батьки вже звичайно демонструють своє невдоволення з приводу мокрого ліжка. Дитина може подумати, що коли таке з нею трапиться, то батьки перестануть її любити і підуть від неї. У зв’язку з цим у неї з’являється відразу дві причини, щоб не лягати спати. Якщо ваш малюк боїться намочити своє ліжко, заспокойте і переконайте його, що нічого страшного в цьому разі не станеться і ви любитимете його, як і раніше.

 

Класика

 

Дитина, яка боїться розлучатися з батьками, дуже тонко відчуває, чи поділяють батьки її страхи. Коли вони нервують чи відчувають почуття провини щоразу, лишаючи дитину саму, або коли вони час від часу заглядають уночі в її кімнату, це тільки зміцнює її тривоги і змушує повірити в те, що небезпека розстатися з батьками реальна.

 

Це на перший погляд суперечить сказаному мною раніше, що батьки повинні заспокоювати зляканого дворічного малюка, сидячи коло його ліжка, аж поки він засне, або відмовляючись від поїздок протягом кількох тижнів. Але я мав на увазі, що батьки в цьому разі повинні забезпечити дитині таке ж піклування, як коли б вона була хвора. Однак їм треба старатися виглядати при цьому доброзичливими, впевненими і не виявляти ніякого занепокоєння. Вони повинні помічати в дитині ознаки готовності крок за кроком відмовитися від власної залежності, заохочувати і схвалювати її в цьому. Таке ставлення стане найпотужнішим чинником у позбавленні малюка страхів. Усе це і природне дорослішання дитини згодом допоможуть їй зрозуміти природу своїх страхів і подолати їх.

 

Страх перед розлукою — зброя в руках дитини. Малюк спочатку чіпляється за свою матір, бо щиро боїться розставатися з нею. Та тільки-но він відчує, що вона виявляє занепокоєння з приводу його страхів і ладна зробити все, аби заспокоїти його, він починає використовувати цю обставину як засіб примусу. Трапляються, приміром, трирічні діти, які бояться залишатися в дитячому садку, і батьки, щоб заспокоїти їх, не тільки залишаються з ними в садку на цілий день, але й намагаються бути коло них і виконувати всі їхні прохання. За якийсь час ви вже помічаєте, що дитина починає посилено підкреслювати свою залежність. А все через те, що вона навчилася використовувати свої страхи, щоб маніпулювати батьками. У цьому разі мати повинна сказати: «Ти вже великий і не боїшся залишатися в дитячому садочку. Ти просто хочеш, щоб я була в тебе на побігеньках. Завтра я з тобою не залишуся».

 

Як допомогти дворічній дитині перебороти страх. Коли мова заходить про подолання дитячих страхів, дуже важливо зрозуміти, чи потрібно з практичної точки зору поспішати швидше подолати їх. Немає великої потреби змушувати боязку дитину скоріше подружитися із собакою чи зайти в глибоку воду. Вона сама захоче цього, коли набереться сміливості.

 

З другого боку, дітям не слід дозволяти щоночі приходити в ліжко до батьків (якщо тільки ви не вирішили, що дитина постійно спатиме разом з вами. Дитину треба заспокоїти і привчити засинати у власному ліжечку, щоб сон разом з батьками не став для неї приємною, але нічим не виправданою звичкою.

 

Якщо вже дитина почала відвідувати дитячий садок, то це треба робити регулярно, поки в ній глибоко не вкорінився страх. Досвідчений вихователь допоможе малюкові включитися в тру, щоб розлука з батьками минула для нього легше. Дитині, яка відмовляється ходити в дитячий садок, усе одно рано чи пізно доведеться туди піти. Що довше ви будете відкладати, то важче потім буде вам на це зважитися. Батькам у цьому разі слід замислитися, чи не пояснюється страх дитини перед розлукою їх надмірним піклуванням. Це нелегке завдання, і тому є сенс звернутися по допомогу до лікаря чи інших фахівців.

 

Деякі причини надмірного піклування. Зазвичай надмірне піклування виявляють занадто віддані своїй дитині батьки, які схильні вбачати свою провину навіть там, де її немає.

 

Часто прихованою причиною цього є роздратування. І батьки, і дитина, замість того щоб визнати, що бувають природні моменти, коли вони можуть сердитися одне на одного чи навіть бажати одне одному неприємностей, уявляють собі, що всі небезпеки на світі приходять звідкілясь іззовні, і страшенно їх перебільшують. Дитина, яка не в змозі уявити собі, що можна гніватися на батьків, звинувачує в усьому (залежно від свого віку і досвіду) різних страховиськ, розбійників, собак, блискавку тощо. Вона хапається за батьків, щоб захистити себе і переконатися, що з ними нічого не станеться. Мати, у свою чергу, стримує роздратування, що іноді виникає, і перебільшує небезпеку викрадення дитини, нещасних випадків чи помилок у харчуванні. Вона не відпускає малюка від себе ні на крок, щоб ці небезпеки не торкнулися його, і її занепокоєння переконує дитину, що її власні страхи не позбавлені підстав.

 

Певна річ, ця порада не стосується батьків, що зганяють свою злість на малюкові. Але вона допоможе тим із вас, хто здатний зрозуміти і визнати неминучість того, що ви можете часом гніватися на дитину. Іноді обстановку можна розрядити, якщо батьки скажуть дитині, як вони на неї сердилися, особливо якщо це було не цілком справедливо. Час від часу корисно сказати малюкові: «Я знаю, як ти на мене сердишся, коли я тобі щось забороняю».

Травень 7th, 2015 by