Скигління. Дитина та догляд за нею.

Скигління

Скигління
Чому діти звикають скиглити. Звичка до скигління складається зазвичай ще в ранньому дошкільному віці. Тут ми розглянемо головним чином «хронічних», постійних скигліїв, що отруюють життя і собі, і батькам. Ця звичка викликана надмірною вимогливістю дитини. Щоб вона цілком сформувалася, потрібно кілька тижнів і навіть місяців, а щоб відучити дитину від неї, знадобиться ще більше часу.

Невдоволеність може виявлятися у дітей по-різному. Одна дитина дощової днини постійно скаржиться: «Мені нічого робити». Інша скиглить: «Чому мені не можна подивитися цю передачу?» Спільною властивістю для всіх подібних випадків залишається тільки надокучливий і невдоволений тон, яким ці слова вимовляються. Та сама фраза повторюється раз по раз. При цьому дитина просить, як правило, те, чого хочеться всім дітям, але тільки повторює це незліченну кількість разів щонайсумнішим тоном.

Багато дітей скиглять тільки в присутності батьків. Це вже не просто звичка і засіб виявлення свого настрою, але й ознака того, що в стосунках між ними не все гаразд. Нерідко буває так, що в родині, де є двоє чи більше дітей, постійно невдоволена тільки одна дитина.

Ремарка

Якось мені довелося провести цілий день у родині, де мати цілком мирно уживалась із трьома з чотирьох своїх дітей. Вони були ввічливі, товариські, незалежні, привітні. А ось п’ятирічна дівчинка своїм постійним скиглінням просто мордувала матір. Вона скаржилася на те, що їй нудно, що вона хоче їсти чи пити, що їй холодно, хоча цілком могла самостійно задовольнити ці звичайні потреби.

Якийсь час мати просто не помічала її. Потім вона вирішувала, що краще дати дівчинці те, що вона хоче, але при цьому зверталася до неї невпевненим і вибачливим тоном. Вона жодного разу не виявила суворості, навіть після цілої години безперервного скигління. Час від часу вона й сама починала говорити щось занудне. У результаті утворився «котячий дует».

Взагалі ж скигління не являє собою серйозної проблеми. Але воно діє на нерви рідним і близьким і може допекти до живого батькам, яким найчастіше доводиться його вислуховувати.

Чому батьки терплять скигління. Багато батьків змиряються із занудством, коли відчувають якусь провину перед дитиною, наприклад, через те, що не дали їй чогось, про що вона просить. Надмірно совісні батьки, яких виховували у суворому порядку і тому вони не набули впевненості в собі, гадають, що вони не надто хороші вихователі, а тому бояться зробити помилку. Існує безліч причин, через які батьки можуть несвідомо відчувати провину перед кимось зі своїх дітей. Можливо, мати не була готова до вагітності і тому неприязно ставилася до ще не народженої дитини, можливо, батьки несправедливо покарали дитину за якусь провину, можливо, дитина нагадує комусь із батьків одного з родичів, що отруював йому життя. Батьки, яких часто карали в дитинстві, можуть побоюватися, що вони виявляють надмірну суворість щодо дитини. Усе це заважає їм виладнати для неї розумні і суворі межі поведінки.

Як позбутися скигління. Існують певні і дуже ефективні заходи, які можна вжити щодо дитини, якщо вона вже стала хронічним скиглієм. По-перше, запитайте себе, чи не провокуєте ви невдоволення своїм ставленням до дитини. Можливо, ви виявляєте надмірну нерішучість, поступливість чи відчуваєте свою провину перед нею. Це найважчий крок, оскільки батьки зазвичай не порпаються у своїх почуттях і помічають тільки постійні прохання дитини і своє роздратування.

Якщо ви не знайшли у своїй поведінці елементів нерішучості, запитайте себе, чи не заохочуєте ви скигління, нехай навіть несвідомо. Можливо, ви приділяєте більше уваги дитині, коли вона чимось невдоволена, або здаєтеся і робите все, що вона попросить.

Сформулюйте для себе кілька правил поведінки в таких ситуаціях і потім чітко й неухильно дотримуйтеся їх. Лягати спати потрібно в точно встановлений час. Дивитися по телевізору можна лише певні передачі. Запрошувати друзів додому на обід чи з ночівлею можна тільки за спеціальним дозволом і ні в якому разі не перетворювати це на постійну звичку. Ці сімейні закони повинні дотримуватися неухильно і безперечно.

Якщо дитина скаржиться, що їй нічого робити, то не слід відразу пропонувати їй цілу низку занять. Дитина все одно перебуває в такому настрої, що відкине їх усі до одного. Найкраще дати їй право самій знайти собі роботу, сказавши строго: «У мене ще купа роботи, а потім я хочу трохи відпочити і розважитись». Іншими словами: «Наслідуй мій приклад і сама знайди для себе заняття. Не сподівайся, що я розважатиму тебе».

Ви також можете сказати дитині, що не збираєтеся вислуховувати її прохання, досить суворим тоном: «Негайно припини скиглити!». Якщо дитина не припиняє це робити і, схоже, має намір діяти вам на нерви доти, поки ви не підете на поступки, можете відправити її до іншої кімнати.

Іноді корисно пояснити дитині причину своїх вчинків: «Сьогодні в нас не буде піци на вечерю, бо ми їли піцу в обід» або «Зараз нам треба йти додому, тому що пора трохи поспати». Але іноді (і навіть дуже часто!) батьки повинні просто приймати рішення, а діти зобов’язані його виконувати. «Сьогодні ми не купимо тобі цю іграшку, бо сьогодні ми пішли взагалі не по іграшки».

Упевнені в собі батьки не опускаються до суперечок з дітьми з приводу встановлених ними правил. Якщо дозволити це дітям, то такі дебати триватимуть до нескінченності. Установіть правила, визначіть межі припустимого і спокійно, але рішуче припиняйте будь-які дискусії з цього приводу’.

Немає нічого поганого в тому, що діти час від часу висловлюють якісь особливі прохання, а батьки їх виконують, вважаючи вимоги дитини розумними і логічними. Однак дуже важливо, щоб діти звикали до того, що існують такі відповіді, як «ні» чи «не сьогодні». Якщо дитина починає висловлювати невдоволення, це ознака того, що вона ще не засвоїла основного правила.

Июль 20th, 2015 by