ПІЗНІЙ ПІДЛІТКОВИЙ ВІК. ДІТИ ВІД ДВАНАДЦЯТИ ДО ВІСІМНАДЦЯТИ РОКІВ.

Основні завдання. У віці від 18 до 21 року конфлікти між підлітками та їхніми батьками починають ущухати. Головне завдання юнаків і дівчат у цей період полягає у виборі кар’єри та у встановленні більш міцних і тривалих емоційних стосунків з тими, хто їх оточує.

Деякі молоді люди готуються до вступу в університети і коледжі або знаходять собі роботу, яка дасть їм можливість жити незалежно від батьків. Підлітки, що вибрали для себе продовження навчання, можуть розтягти роки своєї юності аж до тридцятирічного віку. Раніше багато юнаків і дівчат у цьому віці були змушені жити й далі в сім’ї, однак у міру змін, що відбуваються в суспільстві й економіці, змінюються і завдання, що стоять перед нашими дітьми.

Ідеалізм і прагнення до нового. В міру нагромадження знань і здобуття незалежності підлітки прагнуть змінити світ на краще, розробляють і впроваджують нові методи, роблять відкриття, створюють нові напрямки в мистецтві, скидають тиранів і карають зло. Надзвичайно багато наукових відкриттів і шедеврів мистецтва було створено людьми, які ледве стали на поріг дорослого життя. Вони були не розумніші за своїх старших колег і не мали їхнього досвіду. Але вони критично ставилися до традиційних підходів, були відкриті до всього нового й незвіданого і готові йти на ризик. А це неабищо для успіху. Саме так і відбувається поступ в усьому світі.

Пошук власного шляху. Іноді підліткові потрібно 5—10 років, щоб відшукати свою власну індивідуальність. Трапляється, що він затримується на півдорозі, виявляючи пасивний опір і відчуженість від основної маси суспільства (яке він ототожнює з батьками) або надто запеклий радикалізм.

Його не цікавить буденна робота, така, приміром, як у його батьків. Він прагне вирізнитися серед інших незвичайним одягом чи зачіскою, знайомствами, домівкою. Йому здається, що так він показує свою цілковиту незалежність, але насправді це не є ані життєвою позицією, ані конструктивним внеском у навколишній світ. Це лише протест проти батьківських умовностей. Але навіть коли прагнення до незалежності полягає тільки в ексцентричній зовнішності, це можна розцінити як крок у правильному напрямку, який може привести надалі до творчої стадії життя. Як правило, юнаки, які так очевидно демонструють своє прагнення до волі, виросли в родинах із суворими обмеженнями і високими ідеалами.

Інші молоді люди, ідеалісти й альтруїсти вдачею, часто на довгі роки сприймають украй радикальні чи пуританські погляди на політику, мистецтво й інші сфери життя. Різні тенденції, властиві цьому віку, складаючись воєдино, ведуть їх до крайнощів — різкого критицизму, цинізму щодо святенництва і лицемірства, нетерпимості до компромісів, відчайдушної сміливості аж до готовності до самопожертви як реакції на несправедливість, що панує в суспільстві, в якому вони живуть.

За кілька років, коли наші дорослі діти досягнуть певного рівня незалежності від батьків і знайдуть свій шлях у житті, вони стануть терпимішими до слабкостей своїх ближніх і готовими до конструктивного компромісу. Навряд чи вони стануть самовдоволеними консерваторами. Багато з них залишаться прогресивними, а дехто навіть радикально налаштованими особистостями. Але з усіма ними легше жити й працювати.