Неповні родини. Дитина та догляд за нею.

Неповні родини

Ремарка

Немає сумнівів, що виховання дітей — це тяжка праця. Але якщо ви одинокий батько, ця праця стає для вас тяжчою вдвічі. У вас немає партнера, який допомагав би вам виконувати нескінченні повсякденні обов’язки. Усе залежить тільки від вас. У вас немає ані перерв, ані відпусток. Якщо ви єдиний годувальник у родині, то до всіх цих турбот додаються ще фінансові труднощі. Часом здається, що у вас просто забракне фізичної та емоційної енергії, щоб продовжувати тягти ярмо.

Понад чверть дітей у Сполучених Штатах живуть у неповних родинах. Протягом життя більше половини дітей виховуватимуться в неповних родинах — або у зв’язку з розлученням батьків, або через те, що їхні батьки ніколи не були одружені.

Приблизно 90 відсотків одиноких батьків — це матері. Більшість із них, як і їхні діти, живуть за межею бідності, встановленою федеральним урядом.

У минулому між одинокою і незаміжньою матір’ю ставився знак рівності. Але я б не став уважати одинокою матір’ю незаміжню жінку, що має постійного партнера. Водночас заміжня жінка, чий чоловік довго не буває вдома у зв’язку з відрядженнями, військовою службою чи відбуванням покарання у в’язниці, має ті самі труднощі, що й одинока мати.

Жінка, яка вирішує виховувати одну чи кількох дітей сама, бере на себе важку ношу. Навіть коли їй надають допомогу рідні й друзі, коли в неї є добре оплачувана робота, побутові клопоти часом бувають нестерпними, бо вся відповідальність лягає на одні плечі. У жінки, що стала одинокою матір’ю внаслідок розлучення, смерті чоловіка чи інших причин, до всіх цих труднощів додаються ще душевні переживання і нерідко бідність. Підтримка друзів, родичів і громадських організацій може всього лише перетворити її життя з нестерпного на дуже важке.

Виховувати дітей самому дуже важко, але в одиноких батьків є і свої переваги. Між вами й дітьми може виникнути ні з чим не порівнянна близькість. Ви можете знайти в собі сили, про які навіть не підозрювали, і вийти з усіх випробувань більш сильною і мудрою людиною. Якщо все закінчується добре — а так найчастіше й буває, — то вас очікує величезне почуття задоволення.

Небезпеки виховання в неповній родині. Одна з основних небезпек, яка чекає на одинокого батька, полягає в тому, що він не може чи не бажає встановити для своєї дитини тверді межі дозволеного. Багато одиноких батьків відчувають почуття провини через те, що в їхньої дитини не двоє батьків, як в усіх. їм здається, що дітям бракує чогось суттєвого для повноцінного розвитку, і шкодують, що не можуть бути з ними багато часу. У цьому разі в батьків з’являється спокуса потурати дітям і давати їм усе, що вони попросять.

Немає ніякої доцільності і сенсу в тому, щоб засипати дітей подарунками й оточувати постійною увагою. Батькам зовсім не слід фокусувати на дитині увагу протягом усього часу, поки вони бувають разом, мовби це не звичайна дитина, а якийсь принц. Дитина може гратися, робити домашні завдання, виконувати роботу по господарству, поки батько заклопотаний своїми справами. Це не означає, що стосунки між ними зіпсуються. Якщо вони відчувають взаємну душевну близькість, то можуть у ході своїх занять обмінюватися репліками і коментарями.

Ще одна помилка, якої часто припускаються одинокі батьки, полягає в тому, що вони поводяться з дитиною як із другом, виливаючи йому всю душу. Діти мають самі пройти через кожну стадію емоційного росту. Якщо вони будуть підмінювати собою дорослих, то це завадить процесу їх власного розвитку. Діти, звичайно, можуть узяти на себе частину хатніх обов’язків і надати емоційну підтримку засмученим батькам, але жодна дитина не в змозі взяти на себе роль дорослої людини без серйозних наслідків для власного емоційного світу.

Мати-одиначка. Розглянемо ситуацію, коли дитина росте без батька. Було б нерозумно твердити, що відсутність батька байдужа дитині чи що матері легко буде самій впоратися з нею. Однак якщо все робити як слід, то дитина нормально ростиме і розвиватиметься.

Найбільше тут важить настрій матері. Вона може почувати себе самотньою, втомленою, іноді роздратованою і подеколи виливає своє роздратування на дитину. Усе це природно і не дуже ображає дитину.

Найважливіше для матері — залишатися нормальною людиною, підтримувати, як і колись, стосунки з друзями, відпочивати, у міру можливості продовжувати свою кар’єру і суспільну діяльність і не обмежувати своє життя тільки дитиною. Це нелегко, якщо їй доводиться піклуватися про дитину, тим паче про маленьку, і якщо їй нікому допомогти. Але можна запросити кого-небудь, хто посидить з малюком, чи відвести його до друзів на вечір. Для нього набагато важливіше, щоб мати була задоволеною і відпочилою, ніж звичний розпорядок дня. Немає ніякої потреби присвячувати дитині всі свої вчинки, помисли і почуття.

Якщо батька немає, необхідно, щоб діти — зовсім маленькі і трохи старші, хлопчики і дівчатка — дружньо ставилися до інших чоловіків. Для цього дитині 1—2 років слід частіше нагадувати, що є такі створіння, як чоловіки, в яких більш низький голос, інший одяг та інші манери порівняно з жінками. Якщо у вас немає близьких друзів чоловічої статі, нехай то буде і продавець у крамниці, який просто усміхнеться і привітається з дитиною. Коли діти підростуть, то в 3 роки й пізніше чоловіча компанія стане для них ще більш важливою. їм треба мати можливість спілкуватися з чоловіками і старшими хлопчиками. Дідусі, дядьки, двоюрідні брати, вчителі-чоловіки в школі, священик, друзі родини можуть стати свого роду заміною батькові, якщо їм подобається спілкуватися з дитиною і вони регулярно зустрічаються.

Діти віком від 3 років часто створюють у своїй свідомості ідеальний образ батька незалежно від того, пам’ятають вони його чи ні. Інші чоловіки, з якими вони бачаться і граються, наповнюють цей образ конкретним змістом, що впливає на ставлення дитини до свого батька. Цьому може допомогти і мати, виявляючи особливу гостинність до родичів чоловічої статі, посилаючи сина чи доньку в табори, де є вихователі-чоловіки, вибираючи школу (якщо є можливість вибору), де викладають учителі-чоловіки, і заохочуючи вступ дитини до клубів та інших організацій, де лідерами є чоловіки.

Хлопчикам віком близько 2 років, у яких немає батька, особливо необхідно гратися з іншими хлопчиками, якомога частіше бути в дитячому оточенні. У матері, що не має близьких друзів, виникає спокуса зробити дитину своїм найближчим другом, посвячувати її у свої заняття, хобі, прищеплювати їй свої смаки. Якщо їй пощастить зробити свій світ для сина більш привабливим і простим, ніж світ хлопчиків, де йому доведеться шукати свій шлях, то в дитині будуть передчасно розвинуті головним чином дорослі інтереси і буде менше точок дотику з однолітками.

Звичайно, добре, коли мати має можливість подовгу бути зі своїм хлопчиком, але при цьому важливо, щоб вона давала йому можливість іти своїм шляхом і поділяла його інтереси, а не намагалася нав’язати йому свої. Цьому може сприяти регулярне запрошення інших хлопчиків до себе додому, а також на різні заходи та в поїздки.

Батько-одинак. Усе, що було вище сказано про матір, яка сама виховує сина, можна застосувати і до батька, котрий сам виховує дитину. Але тут часто виникає ще одна проблема. Лиш деякі батьки в нашому суспільстві почувають себе комфортно в ролі «няні». Більшості чоловіків з дитинства було прищеплене переконання, що для виховання дитини треба мати більш м’який характер, а отже, жіночі риси. Тому багатьом батькам буває важко, принаймні спочатку, забезпечувати потребу дитини в розрадах і ласці, особливо якщо йдеться про зовсім маленьких дітей.