Небажання ходити до школи. Дитина та догляд за нею.

Небажання ходити до школи

Небажання ходити до школи
Деякі діти з найрізноманітніших причин іноді відмовляються ходити до школи. Звичайно це характерно для учнів початкових класів, але трапляється, що й окремі старшокласники не люблять і навіть просто бояться ходити до школи. У будь-якому разі необхідно з’ясувати справжню причину подібної поведінки.

Небажання розставатися з батьками. Найпоширеніша причина небажання ходити до школи в дітей молодшого шкільного віку полягає в боязні розстатися з батьками. Не всі діти цього віку настільки подорослішали, що можуть досить упевнено почувати себе під час відсутності матері протягом тривалого часу. Ми ж вимагаємо від шестирічної дитини, щоб вона пішла у великий незнайомий будинок, де можна легко загубитися. їй доведеться там спілкуватися з незнайомими дорослими людьми і великою юрбою дітей, яких вона теж поки не знає. Багато дітей охоче погоджуються на це, але деякі вперто чинять опір.

Як бути в цьому випадку? Якщо батьки і вчителі бачать свою мету в тому, щоб допомогти дитині вийти за межі чотирьох стін свого будинку й адаптуватися до школи і навколишнього світу, то впоратися з цією проблемою нескладно. Якщо ж вони зацікавлені тільки в тому, щоб дати дитині формальні знання, то можуть зашкодити її емоційному розвитку.

Як і в усіх інших випадках поведінкових порушень, необхідно насамперед спробувати зрозуміти, чим зумовлена подібна реакція. Можливо, дитина ще просто не подорослішала або ж у такий спосіб висловлює протест у відповідь на надмірну увагу до неї з боку батьків. Можливо, це наслідок хронічного захворювання. Якщо ви виявили, що подібна поведінка зумовлена кількома різними чинниками, то і дії ваші мають бути неоднозначними. Деякі вчителі наполягають на тому, що діти повинні залишатися в школі, попри їхні сльози. Інші пропонують, щоб мати чи батько кілька днів провели в класі разом із дитиною, поки та звикне до нової обстановки і людей навколо неї. (Я сподіваюся, що політика вигнання батьків з підготовчих класів від першого дня буде в недалекому майбутньому замінена більш гнучким підходом, заснованим на розумінні індивідуальних особливостей характеру дитини.)

Страхи і тривоги. У початкових класах, а іноді й пізніше трапляється, що небажання ходити до школи пояснюється страхом чи сильним занепокоєнням. Деякі діти відмовляються ходити до школи тому, що в них немає друзів, або у зв’язку з тим, що їх дражнять однолітки. Якщо ваша дитина не може вписатися в шкільну обстановку через яскраво виражені національні чи культурні відмінності, необхідно порадитися з учителем, а може, навіть змінити клас чи школу. Та коли однолітки не приймають дитину через її поведінку, потрібна консультація дитячого психіатра, психолога чи іншого фахівця. Те, що дитина не може адаптуватися до класного оточення в початковій школі, є явною ознакою серйозного емоційного розладу.

Діти також можуть уникати школи через занепокоєння з приводу обстановки вдома. Там, де батьки постійно сваряться або часто надовго кудись їдуть, там, де з дитиною погано поводяться люди, на піклування яких вона залишена, вона прагнутиме бути ближче до батьків. У деяких випадках діти, перебуваючи в школі, дуже переживають щодо безпеки батьків, до того ж це занепокоєння ґрунтується не на якихось реальних небезпеках, а на почутті провини, яку дитина почуває стосовно батьків, бо часто гнівається на них. Хоч би як парадоксально це звучало, психіатри вважають, що це досить поширене явище.

Перехідний вік. Зміни в дитячому організмі часто призводять до занепокоєння і можуть стати причиною небажання ходити до школи. У дітей, чиє статеве дозрівання почалося занадто рано чи занадто пізно, а також у тих, хто чимось вирізняється серед однолітків, ці переживання затьмарюють усі інші. Одній високій на зріст дванадцятирічній дівчинці вчитель-чоловік якось необережно зауважив, що вона вища, ніж він. Дівчинка вирішила, що вона потворна і неприваблива, і болісно переживала щоранку, коли треба було йти до школи. Делікатна підтримка з боку батьків і консультація у психолога переконали її не полишати школу, хоча домогтися цього було дуже важко. Протягом усіх років навчання в школі вона переживала з приводу свого зросту, оскільки вважала, що через це хлопчики не звертають на неї уваги.

Пропуски занять частіше бувають у ті дні, коли в розкладі стоїть урок фізкультури. Для підлітка, що переживає період статевого дозрівання і бореться з емоціями, які підривають його впевненість у собі, нестерпна навіть сама думка про те, щоб вдягатися і роздягатися у присутності когось і виконувати фізичні вправи, які можуть виставити напоказ його реальну чи вдавану недосконалість. Єдиний вихід із цього становища він вбачає в тому, щоб взагалі не ходити цього дня до школи.

Підлітки старшого віку теж часом уникають школи. Найпоширенішими причинами цього стають ожиріння чи інші фізіологічні особливості, страх перед окремими шкільними предметами або ж перед однокласниками протилежної статі, які їх не приймають.

Що можна зробити. Уперте небажання дитини ходити до школи незалежно від віку вимагає вжиття термінових і рішучих заходів. Батьки, вчителі, керівництво школи мають зробити все можливе, щоб з’ясувати справжню причину проблеми. Не виключено, що до цього слід привернути фахівців. Після того як причину буде встановлено, необхідно провести коригувальні заходи. Ви маєте переконати дитину, що вона повинна обов’язково відвідувати школу. Якщо дозволити їй тимчасово не ходити на заняття, то неминуче повернення до школи через деякий час стане для неї ще складнішим і боліснішим.

Липень 20th, 2015 by