Гіперактивність. Дитина та догляд за нею.

Гіперактивність

Гіперактивність
Що таке гіперактивність. Більшість людей використовують термін «гіперактивність», маючи на увазі синдром дефіциту (чи порушення) уваги з гіперактивністю (СДУГ).

Найпоширеніше визначення СДУГ містить три складові частини: неуважність, імпульсивність і гіперактивність. Таким чином, дитина зі СДУГ не може зосередитися на завданнях, які для неї не особливо цікаві, погано контролює і стримує свої імпульсивні бажання (наприклад, викрикує в класі відповідь, коли її не запитують, чи накидається з кулаками на того, хто їй чимось не сподобався) і не може спокійно сидіти ні в класі, ні за обіднім столом, перебуваючи постійно у збудженому стані.
Попри суперечки, які точаться досі, майже всі фахівці погоджуються, що трапляються діти, які через мінімальну дисфункцію головного мозку надмірно активні, імпульсивні й неуважні. Фахівці розходяться тільки у визначенні кількості таких дітей. Відповідно до критеріїв діагностики цього явища, опублікованих Американською асоціацією психіатрів, у США такий діагноз можна поставити кожній двадцятій, а то й кожній десятій дитині.

Усе лихо полягає в тому, що в основу цих критеріїв діагностики покладені відповіді батьків та вчителів на вкрай розпливчасто сформульовані запитання. Наприклад, один із критеріїв полягає в тому, що дитина (на думку батьків і вчителів) «часто відчуває труднощі в організації своїх завдань і дій». При цьому чітко не визначається, що таке «часто», що таке «труднощі» і що таке «завдання і дії».

Чи означає «часто» один раз на день чи весь день з ранку до вечора. Чи можна вважати «завданням або дією», коли дитина невідривно стежить за роботою газонокосарки (а з таким «завданням» легко впоратися багатьом дітям зі СДУГ), чи йдеться тільки про навчання в школі. Не дивно, що у вчителів і батьків критерії оцінок гіперактивності дітей дуже різні.
Таким чином, хоча не підлягає сумніву, що існує досить багато дітей, чия поведінка в школі і вдома підпадає під три критерії СДУГ — гіперактивність, неуважність та імпульсивність, — втім, досі ще не з’ясовано, у кого з них це пов’язано з патологічним станом мозку. У мене є підозра, що в багатьох із них з мізками все гаразд, але вони не привчені до того, щоб поводитися нормально: спокійно сидіти, слухати і виконувати вказівки вчителя.

Чи є провина батьків у СДУГ? Немає сумніву, що неуважні, надактивні й імпульсивні діти завдають багато клопоту своїм батькам. При цьому одні батьки, дітям яких поставлений діагноз СДУГ, є чудовими вихователями, другі – досить посередніми, а треті – зовсім нікудишніми. І немає ніяких свідчень, що гіперактивність може бути спричинена поганим вихованням. Коли дитина розпещена, коли вона не розуміє слів «не можна», коли вона вимагає негайного виконання всіх своїх побажань, то її поведінка може нагадувати СДУГ. Однак більшість дітей з діагнозом СДУГ виховувалися в нормальних умовах, де до них ставили розумні вимоги щодо дисципліни. Просто вони не реагують на них так, як усі нормальні діти.

Симптоми, подібні до СДУГ. Стан багатьох дітей дає змогу, на перший погляд, поставити їм діагноз СДУГ, якого в них насправді немає. Якісь із проблем ховаються в самій дитині. Наприклад, кількаразові напади протягом дня, які відключають її свідомість на кілька секунд.

Інші вияви, подібно до СДУГ, залежать від зовнішніх обставин, наприклад, шкільних завдань, які для дитини виявляються надто важкими чи, навпаки, надто легкими.

Досить часто кілька чинників впливають на дитину одночасно, наприклад, якщо в неї є проблеми емоційного характеру, вона відчуває труднощі в навчанні, живе в напруженій сімейній обстановці і навчається в класі з низькою дисципліною. Навіть досвідченим лікарям нелегко розібратися в такій мозаїці чинників, і тому вони частенько ставлять діагноз СДУГ і приписують ліки. Але звичайні для СДУГ медикаменти можуть ще дужче погіршити такі стани, як напруженість і тривожність, і ніяк не вплинути на інші симптоми. Ось чому дуже важливо, щоб і батьки, і лікарі не поспішали з діагнозом.

Наводимо деякі розлади, подібні за зовнішніми виявами до СДУГ

• психічні проблеми, включаючи депресію, нав’язливі стани і реакцію на психологічні травми;

• проблеми зі слухом і зором;

• труднощі в навчанні (діти, що не навчилися як слід читати неуважні на заняттях;

• розлади сну (перевтомлені діти часто бувають неуважні і схильні до імпульсивних вчинків;

• погіршення самопочуття, наприклад, короткочасна втрата свідомості чи побічні ефекти від уживання деяких медикаментів.

Як лікарі ставлять діагноз СДУГ. Для діагностики СДУГ не існує аналізів крові чи електроенцефалографічних досліджень. Діти зі СДУГ часто-густо нормально поводяться в кабінеті лікаря, оскільки намагаються продемонструвати гарну поведінку. (Діти, які хворіють на СДУГ цілком можуть поводитися добре, просто вони не в змозі робити це постійно.) Тому лікарю доводиться покладатися на інформацію, отриману від батьків та вчителів, і на власні спостереження.

Відповідно до розпорядження, опублікованого 2000 року Американською академією педіатрії, лікар при постановці діагнозу СДУГ повинен зібрати інформацію як мінімум від одного з батьків та одного вчителя у вигляді опитувань, анкет чи письмових описів.

Лікар повинен вивчити історію фізичного і психічного розвитку дитини, 11 сімейний анамнез, поговорити з дитиною і провести її ретельне фізичне обстеження. Якщо лікар після п’ятнадцятихвилинної розмови з дитиною ставить їй діагноз СДУГ, він робить неправильно.

Часто педіатрам чи сімейним лікарям потрібна консультація з психологами чи психіатрами для постановки такого діагнозу. Іноді для цього доводиться проводити психологічне тестування і детальне дослідження розумових здібностей дитини.

Лікування СДУГ. Існує безліч методів лікування СДУГ Найкраще використовувати їх у комплексі. Звичайно буває помилкою, коли дитина приймає тільки пігулки і при цьому ані батьки, ані вчителі нічого не змінюють у своєму ставленні до неї.

Діагноз СДУГ зовсім не обов’язково означає, що дитина повинна приймати ліки, хоча є низка свідчень про те, що сучасні медикаменти можуть усунути основні симптоми СДУГ (неуважність, імпульсивність і гіперактивність). Проведене нещодавно широке дослідження показало що діти, як. одночасно одержували медикаменти і проходили лікування у психолога, не виявили більш помітного поліпшення стану (щодо основних симптомів СДУГ) порівняно з дітьми, до яких застосовувалося тільки медикаментозне лікування.

Однак консультації у психолога та інші немедикаментозні засоби лікування все ж дуже важливі з двох причин. По-перше, вони дають дітям можливість краще впоратися з такими викликаними СДУГ проблемами, як невміння товаришувати і контролювати себе в складних ситуаціях. По-друге, немедикаментозна терапія допомагає багатьом дітям вирішити проблеми з навчанням і поведінкою, які нерідко супроводжують це захворювання, але не є його основними симптомами. Допомогою самих пігулок не можна компенсувати відставання в навчанні. Для цього потрібні спеціальні програми навчання.

Ліки дія СДУГ. Найчастіше для лікування цього захворювання використовуються стимулюючі засоби. Подібно до кофеїну, ці засоби посилюють роботу ділянок головного мозку, відповідальних за >вагу. Щоправда, якщо їх приймати у великих дозах, вони збільшують частоту серцевого ритму і викликають у дитини підвищену збудливість. Найчастіше застосовують такі психостимулятори, як метилфенідат або амфетаміни. Стимулятори достатньою мірою вивчені і позитивно діють приблизно на вісьмох із десяти дітей з діагнозом СДУГ.

Чи безпечні психостимулятори? Багато батьків з острахом сприймають препарати для лікування СДУГ. Справді, є підстави замислитися чи варто застосовувати ліки, що безпосередньо впливають на мозок дитини особливо якщо їх доводиться приймати протягом багатьох років. Крім того, останнім часом публікувалося чимало недостовірної інформації про

«Риталін» та інші засоби проти СДУГ.

Однак побоювання батьків не мають жодних підстав.

Психостимулятори не викликають звикання, подібно до наркотиків, таких як героїн чи кокаїн. Діти, що припиняють приймати, наприклад, «Риталін», не відчувають абстинентного синдрому і не вимагають відновити його приймання. Дехто зловживає стимуляторами для доведення себе до стану ейфорії, але діти, що приймають ці препарати для лікування СДУГ, не збуджуються, а заспокоюються.

Так справді діти, що хворіють на СДУГ, частіше стають алкоголіками і наркоманами, ніж інші, але дуже сумнівно, що причиною цього є медикаменти. Насправді потяг до алкоголю і наркотиків у таких дітей спричиняє почуття туги й безнадійності внаслідок нескінченних неприємностей у школі, вдома та у спілкуванні з однолітками.
Але вони, як правило, скороминучі, слід лише вірно визначити дозу. Діти, що приймають стимулятори, не повинні виглядати відчуженими і бути подібними до зомбі Це симптоми передозування. У такому разі необхідно або зменшити дозу або змінити ліки. Є вірна ознака того, що ліки допомагають. Коли я запитую дитину, як вона себе почуває, вона відповідає: «Як завжди».

Запорукою безпечного приймання будь-яких лікарських препаратів є постійне спостереження лікаря. Діти, що приймають засоби проти СДУГ, повинні відвідувати лікаря щонайменше 4 рази на рік, а на початку лікування, коли ще тільки визначається оптимальна доза, ще частіше.

Якщо діти приймають засоби проти СДУГ, це не означає, що вони будуть змушені пити їх усе життя, хоч багато хто воліє продовжувати лікування протягом усього підліткового віку. У міру того як дитина росте, її фізична гіперактивність знижується, але проблеми з концентрацією уваги залишаються, і ліки допомагають їх подолати. Інші діти, що зуміли виробити в собі самодисципліну, почувають себе добре і без медикаментів.

Що чекає на дитину, яка хворіє на СДУГ. За допомогою гарних лікарських препаратів і спеціальних навчальних програм діти зі СДУГ цілком здатні домогтися успіху в житті. В міру дорослішання ті якості, що завдавали їм стільки неприємностей у школі — імпульсивність, надлишок енергії, здатність одночасно думати про три речі, — можуть стати їм у пригоді на роботі. Діти, в яких окрім СДУГ є й інші проблеми зі здоров ям, наприклад, депресія чи стійка нездатність засвоювати навчальний матеріал, мають значні труднощі в житті і потребують особливої підтримки.

Щоб оцінити ефективність лікування вашої дитини, зверніть увагу на рівень п самооцінки. Якщо дитина задоволена собою, то в неї є друзі вона любить школу і непогано вчиться. Якщо ж дитина собою незадоволена, постійно повторює, що вона «тупа» і що інші діти її не люблять, то їй потрібна допомога. З часом такий низький рівень самооцінки може стати набагато більшою проблемою, ніж СДУГ.

Чим можна зарадити? Якщо ви вважаєте, що у вашої дитини СДУГ. порадьтеся з педіатром чи іншим фахівцем. Як і в разі будь-якого іншого хронічного захворювання, що більше ви знаєте про хворобу, то легше вам буде співпрацювати з лікарями, вчителями та іншими фахівцями, щоб забезпечити нормальний розвиток своїй дитині.

Липень 20th, 2015 by