Готовність сісти на горщик. Дитина та догляд за нею.

Готовність сісти на горщик

Готовність сісти на горщик
Готовність батьків. Звичайно говорять тільки про готовність дитини перейти до горщика. Батьки теж повинні бути готові до цього. Багатьом батькам цей процес завдає клопоту. На мій погляд, він пояснюється тим, що ми живемо в суспільстві, в якому заведено соромитися чи навіть ставитися з огидою до природних функцій кишечника і сечового міхура.

Крім того, батьки певною мірою тривожаться, відчуваючи підсвідоме бажання, щоб привчання дитини до горщика проходило «як у всіх» і «вчасно». Батьки, які працюють, зазвичай намагаються привчити дитину ходити на горщик якомога раніше, щоб зняти із себе фінансовий тягар оплати постійної няні і мати можливість улаштувати малюка в ясла чи дитячий садок.

Деякі батьки неправильно сприймають поради не наполягати і не примушувати дитину до користування горщиком і вважають, що її не треба готувати до цього. Готувати малюка необхідно, але підготовка повинна відповідати бажанню дитини та її вікові.

Як перший крок до підготовки вашої дитини до горщика визначіть своє ставлення до екскрементів. Якщо ви сприймаєте їх з огидою, то добре вже те, що усвідомлюєте це і, отже, можете попрацювати над тим, щоб змінити таке ставлення. Уявіть собі, що ви змінюєте підгузок дворічній дитині, яка добре забруднила його. Замість того щоб супроводжувати свої дії коментарями, як це брудно і неприємно пахне, краще сказати: «О, яка в нас сьогодні велика купа! Якби ти сходив на горщик, то лежав би зараз спокійно, а так мені доведеться помити тебе і переодягти. Коли наступного разу захочеш, скажи мені, і я допоможу тобі сісти на горщик». Такий спокійний і невимушений підхід може дати користь тільки в тому разі, коли ви говорите з дитиною нейтральним тоном, не здригаючись при цьому від огиди (дитина може подумати, що саме вона викликає у вас огиду, а зовсім не продукти її життєдіяльності).

Важливий крок. Початок привчання до горщика звичайно збігається з періодом у житті дитини, коли вона починає відчувати себе як окрему і незалежну особистість. У цьому віці вона прагне виявляти свою самостійність і контролювати всі свої дії. Саме в цей час вона вже вчиться свідомо приймати рішення — випустити продукти своєї життєдіяльності чи ще трохи «притримати» їх у собі. Усе, що з неї виходить, викликає в неї природну цікавість і задоволення від того, що вона «зробила це сама».

Діти починають контролювати два отвори свого тіла, які до цього функціонували автоматично, і дуже пишаються цим, до того ж гордість може бути така велика, що спочатку вони намагаються демонструвати свої нові вміння через кожні кілька хвилин. Цим вони ніби беруть на себе першу серйозну відповідальність у своєму житті. Взаємодія батьків і дітей у цьому процесі зміцнює їх взаємну довіру. Дитина, що раніше не задумуючись розводила навколо себе бруд, розмазуючи скрізь залишки їжі та екскременти, тепер знаходить приємність у чистоті.

Для вас ця зміна помітна насамперед — у вас стало менше брудних пелюшок. Звичайно, це теж важливо. Але значно важливіше те, що дитина у 2 роки починає віддавати перевагу чистоті. Саме тут закладається основа, завдяки якій вона протягом усього життя дбатиме про чистоту рук, охайність одягу, затишок у домі та акуратність у діях. Саме привчання до горщика дає малюкові перші уроки про те, «що таке гарно і що таке погано». Це дає їй змогу виховати в собі почуття відповідальності і дисциплінованість. Таким чином, привчання до горщика відіграє дуже важливу роль у формуванні характеру дитини, створює довіру між нею та батьками. Отже, якщо ви зможете скористатися природним бажанням дитини стати більш дорослою і самостійною, то привчання до горщика стане простішим для вас обох.

Контроль над кишечником у перший рік життя. На першому році дитина практично не відчуває функціонування свого кишечника і не може ніяк на нього вплинути. Коли її пряма кишка переповнюється (зазвичай це відбувається відразу після годування, коли кишечник найбільш активний), калові маси тиснуть на внутрішній клапан (сфінктер) відхідникового отвору і відкривають його. При цьому активізуються м’язи нижньої частини живота, які допомагають витиснути екскременти з кишечника. Іншими словами, дитина робить це автоматично, а не свідомо, як старші діти і дорослі.

У деяких дітей на першому році життя випорожнення буває щодня в один і той самий час, як правило, після годування. Спостережливі батьки помічають зміни в поведінці дитини, що сигналізують про це, і саджають її у певний час на горщик, щоб «спіймати момент». За кілька тижнів нервова система малюка звикне, що пора запускати функцію кишечника, щойно тіло доторкнеться до горщика. Це вже можна вважати привчанням до горщика, але не навчанням. Дитина ще не усвідомлює, що вона робить, і не може робити цього довільно. Потрібна велика увага і терпіння, щоб привчити дитину до горщика таким способом. Дуже важливо, щоб батьки при цьому залишалися спокійними і доброзичливими. Якщо вони почнуть виявляти роздратування чи нетерпіння, то негативні емоції міцно пов’яжуться у свідомості дитини з горщиком, а це саме те, чого слід всіляко уникати.

Контроль над кишечником між роком і півтора року. У цьому віці дитина поступово починає реагувати на роботу свого кишечника. Вона може перервати на якийсь час свої заняття, і в неї враз змінюється вираз обличчя, хоча це зовсім не свідчить про те, що вона в такий спосіб намагається повідомити батьків.

Коли діти бачать свої випорожнення в підгузку, на підлозі чи в горщику, у них виникає почуття власництва. Вони пишаються ними, як своїм власним витвором. Вони можуть принюхуватися до свого калу, Немов до квітки. Така реакція є характерною для цього віку.

Почуття «власника» виявляється ще в одному аспекті, який помічають багато батьків, що почали «ловити момент» на початку другого року життя дітей. Діти відчувають небажання віддавати свій кал у горщик чи батькам. Іншим аспектом стає тривога, яку дитина відчуває, бачачи, як її випорожнення змиваються в унітаз. Для маленьких дітей це рівнозначно тому, як коли б викинули їхню власну руку.

Трохи пізніше, у віці півтора року, почуття власництва поступається своїм місцем прагненню до чистоти. Не треба привчати малюка ставитися з огидою до продуктів власної життєдіяльності. Основну мотивацію дає дитині бажання бути чистою.

Непрямі ознаки готовності. Починаючи з другого року життя з’являються інші аспекти готовності, які прямо не пов’язані з привчанням до горщика. У цьому віці в дітей з’являється імпульсивне бажання робити подарунки. Вони мають від цього чималу втіху, хоча звичайно відразу ж хочуть повернути подарунок назад. Суперечливість їхніх почуттів помітна в тому, як вони простягають свою іграшку гостю, але при цьому не зважуються випустити її з рук. У цьому ж віці малюкам дуже подобається складати речі в коробки, і вони задоволено спостерігають, як предмети зникають, а потім знову з’являються. Діти дуже пишаються кожним своїм учинком, який вони роблять самостійно, і їм надзвичайно подобається, коли їх хвалять за це. Вони чимдалі більше наслідують дії своїх батьків, старших братів і сестер. Усі ці особливості можуть зіграти важливу роль у привчанні дітей до горщика.

Упертість. Діти, яких рано привчили до горщика, можуть на початку другого року життя раптово змінити свої звички. Вони охоче сідають на горщик, але нічого не роблять. Однак, уставши з горщика, вони відразу можуть зробити купку в кутку кімнати чи в штанці. Батьки в таких випадках говорять: «Схоже, дитина забула все, чого її вчили».

Я не думаю, що діти можуть усе так просто забути. Скоріше її( почуття власництва тимчасово посилюється, і вони просто не хочуть розставатися зі своєю власністю. Крім того, на початку другого року життя в них посилюється потреба робити все самим і по-своєму, а прагнення батьків посадити їх на горщик сприймається як нав’язування чужої волі. Тому діти з усієї сили утримують усе в собі, а вставши з горщика, роблять ніби символічну поступку батькам.

Якщо подібна впертість триває протягом кількох тижнів, то дитина може почати стримуватися не тільки сидячи на горщику, а й протягом усього дня. Це явище називається психологічним запором. Такі періоди впертості можуть спостерігатися на будь-якій стадії привчання до горщика, але зазвичай це відбувається у віці 1 — 1,5 року. Для вас це може стати сигналом, що, напевно, слід почекати кілька місяців, щоб дати дитині відчути, що вона контролює свій кишечник і сечовий міхур з власної волі, а не за наполяганням батьків.

Готовність сісти на горщик між півтора і двома роками. У цьому віці більшість дітей подають дедалі більш чіткі сигнали готовності сісти на горщик. Вони відчувають своє віддалення від батьків і в результаті починають часом відчувати до них сильнішу прихильність. Вони хочуть догодити батькам, виправдати їхні сподівання, що дуже допомагає у процесі привчання до горщика. У цьому віці діти пишаються своїми самостійними вміннями, люблять, коли їх хвалять за це. Вони привчаються до думки, що в кожної речі має бути своє місце, і з цікавістю розкладають свої іграшки та одяг за призначеними для цього місцями.

У цьому віці в малюків посилюється і контроль над функціями свого тіла. Діти вже краще відчувають позив до дефекації чи сечовипускання. У цю хвилину вони можуть на якийсь час припинити свої заняття, а коли це вже сталося, виявляють явний дискомфорт від того, що відбулося. Дитина вже подає сигнали батькам із проханням поміняти їй підгузок чи помити. Її треба ненав’язливо заохочувати до цього. Для початку необхідно домогтися, щоб дитина вже казала вам про те, що трапилося. Згодом вона почне краще відчувати готовність організму до подібних подій. Доти, поки малюк не навчиться цього, його важко привчити до горщика.

Крім того, діти в цьому віці стають уже значно жвавішими. Вони самостійно ходять і можуть дістатися практично куди завгодно. Тому для них не становить особливих труднощів самостійно сісти на горщик. Вони також можуть самі зняти штанці чи витягти з них підгузок.

Дитина, що досягла цього рівня розвитку, вже готова до того, щоб контролювати функції свого кишечника і сечового міхура.

Июль 20th, 2015 by