ВИЗИВНА ПОВЕДІНКА. ВАША ДВОРІЧНА ДИТИНА.

Негативізм. У віці від 2 до 3 років діти схильні виявляти ознаки впертості і внутрішнього напруження. Можливо, ваша дитина почала пручатися і виявляти невдоволення, коли їй було ще 15 місяців, тож ситуацію не можна назвати новою. Але після 2 років ця поведінка сягає нових висот і набуває інших форм. Однорічна Мері суперечить батькам. У віці 2,5 року вона вже починає суперечити сама собі! Ледве прийнявши рішення, вона, втім, робить усе по-іншому. Вона поводиться так, ніби нею забагато командують, хоча насправді її ніхто не чіпає — навпаки, вона намагається командувати всіма. Дівчинка наполягає на тому, щоб усе робити по-своєму і точнісінько так, як вона робила це раніше. Її доводить до сказу, якщо хтось втручається а її дії чи хазяйнує в її речах.

Складається враження, що для дитини віком від 2 до 3 років цілком природно приймати рішення самостійно й виявляти супротив натиску з боку дорослих. Спроба боротися відразу на двох фронтах без достатнього життєвого досвіду ставить її у досить складне становище. З цієї причини з дитиною такого віку нелегко порозумітися.

Завдання батьків полягає в тому, щоб утримуватися від зайвого втручання і давати дитині більше волі. Якщо малюкові хочеться активно долучатися до процесу свого вдягання і роздягання, нехай він це робить. Почніть купання раніше, щоб дати йому час похлюпатись у воді і вимити ванну. За обідом дозвольте дитині їсти самостійно і не підганяйте її. Якщо вона не хоче їсти, дозвольте їй вийти з-за столу.

Коли надходить час укладатися спати, йти на прогулянку чи повертатися додому, спрямовуйте її поведінку, розмовляючи про щось приємне. Результат має досягатися без зайвих суперечок. Ви повинні припиняти її спроби встановити тиранію в домі і водночас не гарячкувати через дрібниці.

Дворічні діти поводяться найкраще, коли батьки встановлюють для них досить тверді, постійні і розумні межі дозволеного. Ваше завдання — ретельно визначити ці межі. Якщо ви піймали себе на тому, що частіше говорите «ні», аніж «так», то, очевидно, ви встановили надто багато заборон. Протиборство з дворічною дитиною потребує дуже багато сил, тому бережіть їх для справді важливих справ, пов’язаних, наприклад, з питаннями безпеки дитини. Змусити малюка сісти в спеціальне дитяче крісло під час їзди на автомобілі значно важливіше, ніж умовити його надятти рукавиці в прохолодну погоду (зрештою, ви можете покласти ці рукавиці до себе в кишеню і надягти їх на дитину, коли в неї дійсно замерзнуть руки).

Спалахи дратівливості. Вони бувають час від часу майже в кожної дворічної дитини. Навіть у цілком здорових дітей вони трапляються досить часто. Зазвичай такі напади люті починаються приблизно в однорічному віці і досягають свого піка у 2—3 роки. Причиною для них можуть стати розчарування, втома, голод, злість і страх.

Темпераментні, схильні до впертості й чутливі до змін, діти частіш бувають дратівливими. Іноді батьки помічають, як зароджується істерика, і випереджають її, відвертаючи увагу дитини. В інших випадках істерика починається раптово. Єдине, що залишається робити батькам, — це перечекати, поки буря вщухне.

Під час істерики краще бути поруч з дитиною, щоб вона не почувала своєї самотності. Водночас не слід гніватися на неї, погрожувати покаранням, умовляти заспокоїтися чи посилено намагатися виправити ситуацію. Будь-яка подібна реакція може призвести до того, що такі епізоди виникатимуть частіше і триватимуть набагато довше.

Коли ж істерика минула, слід переключитися на яку-небудь приємну діяльність і залишити цей епізод у минулому. Сказані мимохідь схвальні слова: «Ти молодець, швидко заспокоївся» — допоможуть підвищити самооцінку дитини і навчать її швидше приходити до тями наступного разу.

Не забудьте похвалити і себе за те, що зберігали спокій. Це не так просто стримати себе, коли у дворічного малюка істерика.

Скигління. Дитинчата багатьох видів ссавців часто скавулять, щоб привернути до себе увагу і подати сигнал, що вони голодні (згадайте, наприклад, щенят). Це природне явище, хоча часом воно може діяти на нерви. Коли плаче немовля, у вас немає іншого вибору, як спробувати вгадати, що означає той плач. Однак коли малюк уже трохи навчився говорити, доцільно наполягти, щоб він сказав словами, чого хоче. Найчастіше досить твердо і без зайвих емоцій запропонувати йому: «Скажи словами, я твого скигління не розумію». Іноді, щоправда, це доводиться повторювати протягом кількох місяців, поки дитина цілком не усвідомить суть сказаного. Пам’ятайте, що коли ви зреагуєте на коверзування (а спокуса зробити це буває дуже велика), то надалі вам буде значно важче подолати цю звичку. Докладніше про скигління і про те, як запобігти йому, читайте на.

Перевага одного з батьків. Іноді дитина віком 2,5—3 років Цілком ладнає з кожним із батьків зокрема, та коли на сцені з’являються відразу обоє, вона стає некерованою. Почасти це може пояснюватися ревнощами, але гадаю, що в цьому віці, коли дитина особливо сприйнятлива до будь-яких спроб нав’язування їй чужої волі і не проти покомандувати сама, вона відчуває, що їй не впоратися з двома важливими для неї людьми відразу.

Найчастіше в цьому віці нелюбимим виявляється батько. Часом батькові навіть здається, що дитина ненавидить його. Не слід ставитися до такої реакції малюка занадто серйозно чи ображатися і відсторонюватися від нього. Батькові краще спілкуватися з дитиною на самоті — у години гри і під час годування чи купання. У такий спосіб він може показати себе як людина весела, любляча і цікава. Навіть якщо дитині спочатку не подобається, що батько заступає на зміну, йому слід доброзичливо, але твердо наполягти на своєму. Таким же твердим, але доброзичливим має бути і ставлення матері, коли вона залишає дитину наодинці з батьком.

Така позмінна робота дає можливість кожному з батьків і поспілкуватися з дитиною на самоті, і приділити час собі. Однак не менш важливо, коли вся родина збирається разом, навіть якщо дворічний малюк болісно реагує на це. Для дитини (особливо якщо це первісток) дуже важливо зрозуміти, що батьки люблять одне одного, хочуть бути поруч одне з одним і не збираються потурати йому в усьому.