ЩО РОБИТИ? ПРОБЛЕМИ ХАРЧУВАННЯ І РОЗЛАДИ ТРАВЛЕННЯ

Зробіть годування приємним для дитини. Мета полягає не в тому, щоб змусити дитину їсти, а в тому, щоб у неї з’явився апетит і щоб вона сама захотіла їсти. Намагайтеся в розмовах з дитиною ніяк не коментувати її апетит — ні з поганого, ні з гарного боку. Не хваліть її за те, що вона з’їла більше, ніж зазвичай, і не виявляйте стурбованості, якщо вона поїла погано. Згодом ви навчитеся просто не думати про це. Коли дитина зрозуміє, що на неї ніхто не тисне, вона сама почне прислухатися до власного апетиту.

Часто можна почути пораду: «Поставте перед дитиною тарілку з їжею, не кажіть ані слова і приберіть її через півгодини незалежно від того, скільки вона з’їла. І до наступного годування нічого не давайте». Справді, якщо дитина дуже зголодніє, то вона поїсть. Таким чином, цей засіб може спрацювати, але тільки в тому разі, якщо батьки не виявляють дратівливості і не перетворюють його на покарання, тобто залишаються дружніми і спокійними. Однак деякі батьки дотримуються цієї поради так: вони шпурляють тарілку на стіл перед дитиною і з погрозою кажуть: «Якщо не з’їси за тридцять хвилин, я все приберу і ти нічого не матимеш аж до вечері». А потім стоять над душею і чекають. Такі погрози пробуджують у дитині дух суперечливості й остаточно відбивають апетит. Маленький упертюх, якому батьки кинули виклик, завжди вийде переможцем.

Для вас же важливо, щоб дитина почала їсти не через те, що зазнала поразки в боротьбі, а через те, що їй самій захотілося. Запропонуйте їй для початку улюблену страву, щоб у неї від самого тільки вигляду їжі слина покотилась і їй закортіло швидше сісти за стіл. Протягом 2—3 місяців годуйте її повноцінною здоровою їжею, яку вона любить, і виключіть ті страви, від яких вона рішуче відмовляється.

Якщо дитині не подобається тільки якийсь певний вид їжі, а все інше вона їсть, можете замінити її, наприклад, на фрукти чи овочі, поки смаки дитини не зміняться.

Прислухайтеся до побажань дитини. Іноді від батьків доводиться чути: «Якщо дитина не любить щось одне, це ще не проблема. А от мій їсть тільки арахісове масло, банани, апельсини і п’є солодку газовану воду. Час від часу мені щастить запхнути в нього скибочку білого хліба і зо 2 чайні ложки зеленого горошку. А до всього решти він навіть не доторкується».

Це й справді більш складний випадок, але принцип залишається той самий. Дайте дитині на сніданок нарізаний скибочками банан і шматочок хліба, на обід трохи арахісового масла, 2 чайні ложки горошку й апельсин, а на вечерю скибочку хліба і ще один банан. Якщо дитина попросить, дайте їй добавку’. Про всяк випадок не забувайте давати їй мультивітаміни. Кілька днів поспіль пропонуйте їй таку їжу в різних поєднаннях, за винятком солодких газованих напоїв та інших неповноцінних продуктів, оскільки солодкий сироп може повністю відбити охоту до їжі.

Якщо через 2 місяці дитина з нетерпінням починає очікувати обіду, додайте 2—3 чайні ложки (не більше) іншої їжі, яку вона колись куштувала, але не найгіршої для неї. Про нову їжу не кажіть ані слова і ніяк не коментуйте те, їстиме вона її чи відмовиться. Через 2 тижні знову запропонуйте цю саму їжу, а в проміжку між годуваннями дайте їй ще що-небудь. Темпи додавання нових страв залежатимуть від того, наскільки поліпшується апетит і як дитина сприймає пропоновану їй нову їжу.

Не виявляйте своєї зацікавленості в якихось одних стравах порівняно з іншими. Коли дитині так подобається, то нехай вона з’їсть 4 порції однієї страви і не доторкнеться до іншої (якщо це, звичайно, здорова і повноцінна їжа). Якщо їй не хочеться їсти основну страву, а кортить солодкого, подайте їй десерт із байдужним виглядом. Зауваження на кшталт: «Не отримаєш десерту, поки не з’їси овочі» — ще більше відбивають у неї охоту до овочів чи супу і посилюють потяг до солодкого. Результат виявляється прямо протилежним. Найкращий спосіб вирішити цю проблему полягає в тому, щоб, за винятком фруктів, не виставляти на стіл ніякого десерту частіше, ніж раз або двічі на тиждень.

Це не означає, що дитина відтепер їстиме тільки те, що їй подобається. Але якщо вже в неї виникли проблеми з апетитом і вона з підозрою ставиться до окремих видів їжі, то найкращий спосіб змусити її повернутися до нормального збалансованого харчування — якомога менше звертати увагу на те, що вона їсть.

Батьки роблять велику помилку, коли наполягають, щоб дитина з поганим апетитом «хоча б спробувала» їжу, якої вона терпіти не може. Якщо їй усе ж доведеться з’їсти те, до чого вона почуває відразу, навряд чи вона коли-небудь змінить своє ставлення до цієї їжі й полюбить її. Крім того, це знижує апетит взагалі до будь-якої їжі. Ніколи не змушуйте дитину їсти те, від чого вона відмовилася минулого разу. Вам не потрібні зайві конфлікти.

Пропонуйте дитині менше, ніж вона може з’їсти. Коли дитина погано їсть, пропонуйте їй маленькі порції. Якщо накласти на тарілку гору їжі, це стане для дитини нагадуванням, скільки їй доведеться залишити, що ще дужче відбиває апетит.

Якщо ж порція менша, ніж дитина звичайно з’їдає, то їй спадає на думку: «Цього мені не вистачить». У неї повинна сформуватися така думка. Нехай вона думає про їжу як про щось бажане. Якщо в неї справді немає апетиту, то порції повинні бути просто мініатюрними: чайна ложка горошку, чайна ложка овочів, чайна ложка рису чи картоплі. Коли дитина закінчить їсти, не запитуйте її із заклопотаним виглядом: «Ще покласти?» Нехай вона сама попросить добавку, навіть якщо знадобиться кілька днів, щоб у неї визріла така думка. Краще покладіть маленьку порцію на блюдце, щоб дитина не почувала себе приниженою, сидячи перед ложкою їжі на величезній тарілці.

Чи обов’язкова присутність батьків під час їди? Відповідь на це питання залежить від звичок і бажання дитини та від того, наскільки вміло батьки можуть приховувати зовнішні вияви своєї тривоги. Якщо до цього вони завжди сиділи поруч з. нею, то їхня відсутність засмутить дитину. За умови, що батьки дружелюбно і спокійно налаштовані щодо дитини і до того, як вона їсть, краще посидіти разом з нею за столом. Якщо ж батьки не можуть впоратися зі своїми емоціями і постійно відчувають бажання змусити дитину їсти, то краще на цей час піти зі сцени, причому не демонстративно, а тактовно і поступово, збільшуючи час своєї відсутності на кілька хвилин на день, щоб вона не помітила різниці.

Без ультиматумів, підкупу і погроз. Батьки не повинні користуватися цими методами, щоб умовити дитину поїсти. Підкупом вважаємо і казку, розказану за кожну з’їдену ложку, і обіцянку зробити стійку на голові, якщо дитина доїсть шпинат. Хоча такий спосіб умовлянь і може в якусь мить змусити дитину з’їсти ще кілька ложок, проте в перспективі це призведе тільки до зниження апетиту. Батьки змушені будуть постійно збільшувати ставки, щоб домогтися того ж результату, та врешті-решт їм доведеться грати цілий водевіль заради п’яти ложок.

Не просіть дитину доїсти обід, щоб заробити десерт чи який-небудь інший приз. Не просіть її з’їсти ложечку за тітку Мінні, за маму і за тата, за те, щоб вона виросла велика і сильна, щоб не хворіла чи просто задля того, щоб залишила після себе чисту тарілку. Щоб змусити дітей поїсти, їм не можна погрожувати фізичним покаранням чи позбавленням якихось розваг.

Ще раз нагадаю основне правило: не просіть, не обіцяйте і не наполягайте. Немає нічого поганого в тому, що батько чи мати розкажуть дитині за вечерею казку або поставлять музику, якщо так заведено в родині. Але це ніяк не повинно бути пов’язано з тим, скільки і як дитина їсть.

батьки не повинні дозволяти дитині витирати об себе ноги. Я вже так багато говорив про те, що дитина повинна їсти тільки за власним бажанням, що в декого може скластися про це неправильне уявлення. Я пригадую одну матір, яка тривалий час воювала зі своєю семирічною донькою, то наполягаючи, то вмовляючи, то змушуючи її поїсти. Зрештою мати зрозуміла, що в дитини, очевидно, нормальний апетит і прагнення до збалансованого харчування і що кращий спосіб — це припинити марну боротьбу. Але тоді вона впала в іншу крайність і цілком підкорилася бажанням доньки. У дівчинки до цього часу внаслідок тривалої боротьби вже розвинувся дух сперечання. Щойно вона втямила, що мати не може їй суперечити, як негайно скористалася з цього. Вона могла висипати в кашу повну цукорницю, спостерігаючи краєм ока за німим жахом на обличчі матері. Щоразу перед прийманням їжі мати запитувала, чого вона хоче. Якщо дівчинка просила гамбургер, мати слухняно купувала їй гамбургер. Але потім дочка казала: «Не хочу гамбургер, хочу сосиску», і мати знову бігла до крамниці.

Тут слід вибрати золоту середину. Цілком припустимо зажадати від дитини, щоб вона вчасно приходила на обід, щоб чемно поводилася за столом, утримувалася від коментарів з приводу їжі і від висловлювання своїх побажань, дотримувалася певних правил поведінки за столом, що відповідають її вікові. Водночас батьки, плануючи своє меню, по можливості повинні враховувати побажання дитини (якщо воно не йде врозріз з інтересами решти членів родини). Однак дитина ні в якому разі не повинна дійти висновку, що лише її думка є визначальною. Є сенс обмежити дитину в споживанні цукру, цукерок, солодких напоїв, тістечкових та інших неповноцінних продуктів. Усе це можна зробити без будь-яких суперечок. Батьки просто повинні поводитися твердо і впевнено.