Мачухи і вітчими. Дитина та догляд за нею.

Мачухи і вітчими
Не випадково в багатьох казках у ролі лихих персонажів виступають мачуха або вітчим. Стосунки між нерідними дітьми і батьками частенько дають чимало приводів для нерозуміння, ревнощів та образ. Наприклад, після розлучення мати спочатку піклується про дитину і приділяє їй усю свою увагу. Між ними складаються надзвичайно теплі та близькі стосунки. І тут з’являється незнайомий чоловік, завойовує серце матері, ділить з нею ліжко і забирає щонайменше половину її уваги. Хоч як би вітчим намагався налагодити з дитиною гарні стосунки, вона неминуче відчуває до прибульця неприязнь, яка іноді може набирати екстремальних форм. Зрештою це може дуже зачепити вітчима, і він почне також виявляти неприязнь у відповідь. Стосунки між батьками невдовзі теж стають напруженими, бо починають будуватися за принципом «або—або», а в такій грі не буває переможців. Вітчиму чи мачусі дуже важливо розуміти, що подібна взаємна неприязнь практично неминуча і вона зовсім не є наслідком якихось їхніх особистих негативних якостей. Напруженість триває часом протягом декількох місяців, а то й навіть років, а потім поступово слабшає. Бувають, звичайно, дуже рідкісні випадки, коли дитина приймає нового батька досить легко.

Ремарка

Колись давно, коли я вже вважав себе корифеєм, я написав статтю до журналу про повторні шлюби і пов’язані з цією обставиною проблеми з дітьми. А потім 1976 року я сам став вітчимом і зрозумів, ідо мені важко дотримуватися своїх же власних порад. Я рекомендував вітчимам по можливості уникати застосування дисциплінарних заходів до дітей, але сам невтомно робив зауваження своїй одинадцятирічній пасербиці за її постійну грубість і намагався привчити її виконувати свої вимоги. Ці стосунки з дитиною були найболіснішими з усіх, які мені довелось пережити, і вони дуже багато чого мене навчили.

Чому все так складається? Існує багато причин, що пояснюють, чому стосунки більшості дітей з мачухами і вітчимами стають такими напруженими, принаймні спочатку.

• Утрата. До моменту, коли в дитини з’являється новий батько, вона вже, як правило, пережила серйозну життєву травму. Вона втратила одного з батьків, а крім того, можливо, і друзів у зв’язку з переїздом. Почуття втрати накладається на її ставлення до «прибульця».

• Почуття провини. Перед дитиною постають питання: «Хто ж тепер мої батьки? Якщо я прийму вітчима, чи не означатиме це, що я більше не люблю батька? Як мені поділити свої почуття до них?»

• Утрата контролю. Дитина ніколи не приймає рішень у цій ситуації. За неї все вирішують дорослі. Дитина відчуває, що стає іграшкою в чужих руках, і не в змозі щось протиставити цьому.

• Зведені брати і сестри. Усі ці переживання погіршуються наявністю зведених братів і сестер. Дитина задає собі питання: «А що, коли тато чи мама любитимуть їх більше, ніж мене? Чому я повинен ділити свою кімнату й іграшки з цими зовсім чужими мені дітьми?»

Позитивні аспекти повторних шлюбів. Усі ці стреси мають спільний характер, але зовсім не створюють повноти картини. У подібних ситуаціях є і свої плюси. По-перше, хоча спочатку практично завжди виникають складнощі, згодом частіше всі члени родини звикають до нових обставин. Дуже часто між пасербицями і пасинками, мачухами й вітчимами зрештою складаються дуже близькі і теплі стосунки. Це ж стосується і взаємин зі зведеними братами й сестрами. Адже і в тих і в тих є спільні переживання — розпад колишньої родини і створення нової. Свого роду «подвійне громадянство», що складається в дітей, коли вони живуть у таких родинах, може збагатити дитину уявленнями про різні побут і культуру в сім’ї.

Поради для вітчимів і мачух. Є деякі спільні принципи, що можуть вам допомогти, хоча застосовувати їх на практиці не дуже легко. Насамперед батьки повинні заздалегідь домовитися, як вони поводитимуться з дітьми, і реально уявити собі, якою стане їхня нова родина.

Дуже важливо розуміти, що дітям буде потрібно багато часу, щоб звикнути до нових умов. Виявляйте наполегливість, привчаючи їх до дотримання заведених у родині правил щодо часу лягання спати, виконання хатніх справ і шкільних завдань, але, разом з тим, дайте їм час на те, щоб звикнути до цих правил.

Новим батькам не слід надто швидко входити в роль повноправного «вихователя». Якщо ви занадто наполягатимете на таких речах, як допомога в хатньому господарстві, дотримання часу повернення додому ввечері з прогулянки і лягання спати, то дитина може сприйняти вас як загарбника, що нахабно вдерся на чужу територію, навіть коли йдеться про ті ж таки правила, до яких її привчали й рідні батьки.

З другого боку, не буде нічого гарного, якщо ви дозволите пасербиці чи пасинкові завойовувати вашу територію, наприклад, брати без дозволу ваші речі. Батьки повинні чемно, але твердо встановити певні межі дозволеного: «Мені не подобається, коли ти ламаєш свої речі, і я не дозволяю тобі ламати мої». Не варто створювати проблему з кожного ворожого погляду дитини, інакше вам доведеться весь день безперервно робити їй зауваження. Тому заплющуйте очі на всі дрібні промахи і залишайте свої коментарі для більш серйозних проступків.

Коли вже час просити про допомогу. Напружена ситуація з пасинками і пасербицями часто призводить нові родини до межі розпаду, а іноді й повністю їх руйнує. Тому непогано при перших же ознаках лиха, що насувається, звернутися по допомогу до професіоналів, не чекаючи, поки проблема постане на весь зріст. Дорослі і дитячі психіатри та психологи, що вже неодноразово мали справу з такими ситуаціями, напевно, зможуть вам допомогти. Ця допомога може виявлятися в консультаціях для батьків щодо вироблення лінії поведінки, у проведенні сеансів сімейної психотерапії або в порадах одному чи кільком дітям.