Багатоликі ревнощі. Дитина та догляд за нею.

Багатоликі ревнощі
Як розпізнати ревнощі? Коли дитина бере кубик і б’є ним молодшого братика чи сестричку, то для матері цілком очевидно, що це прояв ревнощів. Але інші діти можуть бути більш стриманими. Вони просто спостерігають за малюком без будь-якого ентузіазму і без якихось коментарів. Одна дитина зганяє свою образу на матері, колупаючись у квітковому горщику і діловито розкидаючи землю по килиму. Друга починає нудити світом, втрачає будь-яку цікавість до ігор і скрізь вештається за матір’ю, тримаючись за її спідницю.

Є діти, в яких ревнощі набирають протилежної форми. Вони всю свою увагу приділяють малюкові. Якщо вони бачать собаку, то кажуть: «Наш малюк любить цього собачку», а помітивши іншу дитину, що катається на триколісному велосипеді, кажуть: «У нашого малюка теж є велосипед». Батьки, спостерігаючи за цим, тішаться: «У нас немає ніяких причин хвилюватися через ревнощі. Джонні так любить малюка». Звичайно, добре, якщо дитина виявляє свою любов до дитини, але це ще не означає, що тут немає ревнощів. Вони можуть виявитися непрямо або в якихось особливих обставинах. Дитина може, наприклад, занадто міцно обійняти малюка. Вона може добре ставитися до нього вдома, але бути грубою, коли хтось на вулиці замилується дитиною. Дитина може не виявляти ревнощів доти, поки одного прегарного дня малюк не підповзе і не забере одну з її іграшок. Іноді ця зміна в почуттях відбувається в ту хвилину, коли молодший брат починає ходити.

Надмірна турбота старшої дитини щодо малюка — це лише один із способів упоратися з стресом. Основою її є ті самі змішані почуття — любов і ревнощі. Найбільш логічно припустити, що дитина завжди відчуває і ревнощі, і любов, хоча і не завжди виявляє ці почуття. Завдання батьків полягає не в тому, щоб ігнорувати чи силою стримувати ревнощі, а також соромити дитину за це почуття, а в тому, щоб на першому плані у неї була любов до малюка.

Як реагувати на різні вияви ревнощів. Якщо старша дитина кривдить молодшу, то батьки, природно, обурюються і починають соромити її. Це неправильно. Старша відчуває неприязнь до малюка, оскільки боїться, що батьки віддаватимуть тому всю свою любов. Тож подібна реакція батьків є для неї ще одним підтвердженням, що вони більше її не люблять. Це ще сильніше підігріває в ній занепокоєння й злість. Коли ви починаєте її соромити, це змушує її приховувати своє почуття ревнощів. Ревнощі матимуть набагато триваліший і більш руйнівний вплив на особистість дитини, коли не давати їм виходу і постійно стримувати їх.

Перед батьками в цій ситуації постає три завдання: захистити малюка, показати старшій дитині, що їй не дозволено виявляти своє почуття ревнощів діями, і переконати її, що ви її, як і раніше, любите і не гніваєтеся на неї. Коли ви бачите, що вона підходить до малюка зі злісним виглядом, тримаючи в руці якийсь предмет і явно наміряючись ударити його, ви повинні негайно зупинити її і твердо пояснити, що маленьких кривдити не можна. (Якщо вона все ж ударила малюка, то потім вона дуже засмутиться і в душі звинувачуватиме себе у скоєному.) У цій ситуації ви можете пояснити дитині, що її почуття ревнощів вам зрозуміле, але неприпустимо робити вчинки, керуючись ним. Її можна обійняти і сказати: «Я знаю, Джонні, тобі іноді хочеться, щоб тут не було взагалі ніяких малюків і щоб мама й тато піклувалися тільки про тебе. Але не турбуйся. Ми любимо тебе так само, як і колись». Якщо він зрозуміє, що батьки, як і раніше, люблять його і нічого не мають проти його почуттів, а заперечують тільки проти агресивної поведінки, то це буде для нього кращим доказом, що причин для занепокоєння немає.

Що ж до тієї дитини, яка розкидає по килиму землю з квіткового горщика, то ви, природно, розсердитеся на неї і, можливо, навіть покараєте. Але зрозумівши, що вона вчинила так від розпачу, згодом заспокоїте її і повернете їй упевненість у тому, що ви її любите. Пригадайте, що саме у вашій поведінці довело її до такого стану.

Приховані вияви ревнощів. Дитина, більш чутлива за вдачею і замкнута у собі, що нараз робиться до всього байдужою, потребує любові, розради і допомоги навіть більше, ніж та, яка виявляє свої почуття за допомогою агресії. До такої дитини, котра не насмілюється відкрито показати, що саме її турбує, батьки повинні ставитися з більшим розумінням: «Я знаю, ти іноді сердишся на малюка і на мене, бо я приділяю йому багато уваги». Якщо вона не реагує на такі слова, то слід подумати про те, щоб тимчасово запросити когось доглянути за дитиною, а самим приділяти більше уваги старшій дитині, аж поки до неї повернеться хороший настрій.

Іноді в таких випадках доцільно звернутися до дитячого психіатра чи психолога, який допоможе розібратися в поведінці і розвитку дитини, неспроможної подолати почуття своїх ревнощів. Можливо, лікар зможе витягти на поверхню приховані мотиви поведінки дитини, щоб та сама зрозуміла, що її турбує, і змогла позбутися цих почуттів.

Якщо ревнощі стають помітними тільки після того, як малюк підріс і почав забирати іграшки в старших, то найкращим виходом було б дати старшій дитині окрему кімнату, де і вона сама, і її іграшки не будуть для малюка досяжними. Якщо такої можливості немає, то треба дати їй для іграшок великий ящик або виділити відділ у шафі, що замикається на ключ, щоб малюк не зміг його відчинити. Це не тільки захистить іграшки, а й дасть дитині можливість відчути власну значущість — у неї буде замок, який може відкрити тільки вона.
Чи треба ділитися іграшками? Багатьох батьків цікавить питання, чи треба змушувати старших дітей ділитися своїми іграшками з малюком. Якщо ви примусите дитину так робити, то існує ймовірність появи в неї не найкращих почуттів до дитини, навіть коли вона вас і послухається. Замість цього краще запропонуйте їй віддати малюкові іграшки, з яких вона вже «виросла». Такий вчинок дасть змогу їй пишатися тим, що вона вже велика, продемонструвати свою щедрість, яка насправді їй ще не властива. Говорити про справжню щедрість можна тільки тоді, коли ініціатива йде від самої дитини, а для цього вона має почуватися в безпеці, знати, що її люблять, і любити тих, хто її оточує. Змушувати ж дитину ділитися своїми речами, коли вона не хоче цього робити, означає лише посилити в ній егоїзм, відчуття нікчемності і підозрілість.

Ревнощі найбільш властиві дітям до 5 років, бо в цьому віці вони ще дуже залежать від батьків і в них майже немає інтересів, що виходять за межі родини. Коли дитині виповнюється 6 років, вона починає віддалятися від батьків і намагається визначити своє місце серед однолітків і вчителів. І якщо вдома вона перебуває не в центрі уваги, то це для неї не так болюче. Однак було б помилково думати, що старшим дітям ревнощі не властиві. їм теж потрібна увага і постійні нагадування (принаймні спочатку) про те, що батьки їх люблять. Особливо чутлива та дитина, яка ще не визначила своє місце в навколишньому світі і потребує захисту не менше, ніж немовля. Прийомна дитина, чиї стосунки з родиною і без того нестійкі, також потребує особливої допомоги і розради. Навіть дівчинка-підліток, у якій вже прокидається бажання бути жінкою, може несвідомо ревнувати матір до малюка. Підлітки взагалі часто бувають шоковані, довідавшись про сексуальні стосунки між своїми батьками. їх типове зауваження щодо цього: «А я гадав, що вони понад цим».

Не слід відчувати себе винними. Мені б хотілося вас застерегти, хоч це застереження може здатися вам суперечливим. Деякі надмірно совісні батьки часом так тривожаться через дитячі ревнощі і так намагаються уникнути їх, що більше завдають шкоди своїм дітям, ніж допомагають їм стати впевненими у собі. Доходить до того, що вони відчувають почуття провини, коли в них народилася нова дитина, соромляться виявів своєї уваги до неї і намагаються всіляко догоджати старшим дітям. Якщо дитина помічає, що батьки почувають себе невпевнено і запобігають перед нею, це теж викликає в неї невпевненість. Винуватий вигляд батьків змушує її запідозрити погане і викликає неприязнь і до них, і до малюка. Іншими словами, батьки повинні виявляти до старшої дитини максимум такту, але не почувати себе винними перед нею.