БАБУСІ Й ДІДУСІ — ДИСЦИПЛІНА

Бабусі й дідусі ставляться до онуків не дуже критично. Батькам, які несуть на собі відповідальність за виховання дітей, необхідно час від часу нагадувати, що діти в них насправді чудові. З висоти своїх років і досвіду дідусі й бабусі частенько можуть підказати молодим батькам, що певна нерівність поведінки, властива дітям, — це лише грудочки на дорозі, а не гори, які закривають обрій. Крім того, інколи дідусі й бабусі можуть підмінити батьків, якщо ті працюють допізна або занедужали. Особливого клопоту завдають онуки бабусям і дідусям, коли ті бувають постійно з ними.

Резерв для батьків. Дідусі й бабусі — це дуже відчутна допомога молодим батькам у всьому. Вони отримують велику насолоду від спілкування з онуками. Часто вони зі смутком запитують: «Чому ми не могли радіти своїм дітям так, як радіємо онукам? Напевне, ми надто серйозно ставилися до своїх обов’язків і відчували лише тягар відповідальності».

У багатьох країнах бабусі вважаються експертами з виховання дітей і молоді матері звертаються до них за порадами і по допомогу. Якщо в матері склалися такі довірливі стосунки з бабусею, то вона може дістати не тільки пораду, але й розраду. У нашій країні молода мати скоріше звернеться до лікаря, а деяким жінкам навіть і на думку не спаде порадитися з бабусями. Почасти це пояснюється тим, що ми звикли радитися з усіх особистих проблем із професіоналами — лікарями, вихователями, консультантами з питань щлюбу і сім’ї, соціальними працівниками, психологами, священиками. Крім того, ми часто-густо думаємо, що знання, здобуті двадцять років тому, вже безнадійно застаріли.

Однак більш вагома причина полягає в тому, що багато молодих батьків усе ще не вийшли з підліткового віку. Вони хочуть довести всьому світу і самим собі, що можуть самі впоратися зі своїми проблемами. Вони бояться, що бабусі й дідусі знову почнуть повчати їх, що і як робити, ніби вони, як і раніше, залежать від батьків. Вони не хочуть знову опинитися в такій ролі.

Непорозуміння неминучі. У деяких родинах панує гармонія між молодими мамами і татами та їхніми батьками, у других спостерігаються гострі розбіжності, у третіх виникають лише невеликі непорозуміння, що стосуються в основному догляду за першою дитиною, але вони швидко згладжуються в міру того, як усі пристосовуються до нової ситуації.

Дуже добре, коли молода, впевнена в собі жінка в разі потреби може легко звернутися до своєї матері по допомогу. І коли бабуся дає пораду, то така мати може погодитися, якщо вважатиме її за розумну, чи тактовно відхилить її і вчинить по-своєму. Однак більшості молодих батьків подібна впевненість спочатку не властива. Як і всі люди, що беруться за нову для себе справу, вони дуже бояться виявити свою некомпетентність і надто гостро реагують на критику.

Більшість дідусів та бабусь пам’ятають це ще по своїй молодості і намагаються особливо не втручатися. З другого боку, у них є досвід, якісь сформовані уявлення, вони душі не чують у своїх онуках і не можуть стриматися від того, щоб не висловити своєї думки. Вони спостерігають дивні зміни, що відбулися з того часу, як вони самі виховували своїх дітей, наприклад, раннє влаштування дітей у дитячі садки і ясла, більш пізнє привчання до горщика. Навіть якщо вони і сприймають нові підходи, це не може їх не турбувати.

Гадаю, що коли в молодих батьків вистачить сміливості, вони зможуть зберегти добрі стосунки, дозволяючи і навіть схвалюючи висловлення думок бабусями й дідусями. Відверті дискусії зрештою більш продуктивні, ніж натяки чи ніякове мовчання. Мати, цілком упевнена в тому, що вона правильно доглядає за дитиною, може сказати: «Так, цей метод здається вам не зовсім правильним, тому я хочу обговорити його з лікарем ще раз, аби переконатися, що правильно зрозуміла його». Це не означає, що мати поступається. Вона зберігає за собою право приймати власні рішення, але при цьому визнає добрі наміри бабусі і розуміє її занепокоєння. Молода мати, виявляючи таку розважливість, зможе переконати бабусю в тому, що не тільки цінує її пораду в якомусь конкретному випадку, а й ладна прислухатися до неї в майбутньому.

Бабуся може подати дуже велику допомогу матері, демонструючи їй свою довіру і по можливості пристосовуючись до її методів виховання дитини. У цьому випадку молода мати скоріше звернеться до неї за порадою у скрутній ситуації.

Бабусі й дідусі в ролі няньок. Коли дітей залишають бабусям і дідусям — неважливо, на півдня чи на два тижні, — необхідно виявляти щиросерде взаєморозуміння і йти на розумні поступки. Батьки мають бути впевнені, що будуть дотримуватися їхні основні правила виховання. Водночас важко очікувати від дідусів і бабусь, що вони пунктуально виконуватимуть усі батьківські принципи виховання і підтримки дисципліни, оскільки вони не можуть бути точною копією молодих батьків. Дітям не зашкодить, якщо вони якийсь час харчуватимуться за іншим графіком, якщо їх змушуватимуть частіше мити руки чи, навпаки, дозволять трохи походити брудними. Коли ж ви не певні, що бабуся чи дідусь правильно виховують онуків, то краще не залишати дітей на їхнє піклування.

Деякі молоді батьки дуже болісно реагують на поради. Така підвищена напруженість у стосунках може пояснюватися тим, що молоду маму забагато сварили в дитинстві. Це неминуче робить її внутрішньо невпевненою в собі і зовні нетерпимою до критики. Вона рішуче відстоює свою незалежність. Вона може з неабияким ентузіазмом сприйняти нові теорії догляду за дітьми і твердо перетворювати їх у життя. Для неї ці нові методи — свого роду привід, щоб позбутися важких спогадів, а заодно і показати старшому поколінню, наскільки застаріли їхні принципи. Батьки, які постійно хочуть «ущипнути» дідуся з бабусею, мають принаймні задуматися, чи не роблять вони це навмисно, може, навіть несвідомо.

Владна бабуся. Іноді трапляються такі бабусі, які звикли командувати своєю дитиною і не можуть зупинитися навіть тоді, коли ця дитина вже сама стала батьком. У такому разі молодого батька спочатку чекають нелегкі часи. Наприклад, донька може уникати порад матері. Коли та їй щось радить, донька сердиться, але не зважується відкрито показати свої почуття. Якщо вона прийме пораду, то виявиться в підвладному становищі. Якщо відкине, почуватиме себе винною. Як же молодій матері краще триматися в цій ситуації?

По-перше, вона повинна постійно нагадувати собі, що вона тепер мати, це її дитина, і тільки їй вирішувати, як за нею краще доглядати. У разі, коли виникнуть сумніви, вона має бути готова звернутися за порадою до лікаря. Вона також має право розраховувати на чоловікову підтримку, особливо коли у виховання втручається саме свекруха. Якщо він вважає, що в якійсь ситуації його мати має слушність, він повинен у розмові наодинці сказати про це дружині. Водночас йому слід дати зрозуміти матері, що він стоїть на боці дружини і не схвалює втручання в їхнє особисте життя.

Буде краще, коли молода мати поступово навчиться не ухилятися від суперечок з бабусею і не боятися розбіжностей з нею. Тим самим вона покаже, що досить сильна, щоб постояти за себе. Важче буде навчитися не приховувати в собі роздратування і не давати волю емоціям. Авжеж, її роздратування виправдане, але стримуваний гнів і подальші вибухи емоцій — це ознаки того, що вона тривалий час жила в підвладному становищі, побоюючись розсердити бабусю. Владна бабуся звичайно відчуває непрямі ознаки остраху і використовує їх у своїх інтересах. Мати не повинна почувати себе винною через те, що накликала на себе бабусин гнів. Зазвичай до такого крайнього засобу немає потреби вдаватися більше 1—2 разів. Мати повинна навчитися відповідати рішуче, не доводячи справу до сварки: «Лікар велів мені годувати дитину саме так», «Я хочу, щоб у кімнаті було прохолодніше», «Я не хочу, щоб дитина так довго плакала». Спокійний, упевнений тон — це звичайно найдієвіший спосіб відстояти свою точку зору.

У подібних напружених ситуаціях молодим батькам, а може й бабусям з дідусями, корисно буде проконсультуватися з професіоналом — сімейним лікарем, психіатром, соціальним працівником, священиком. Спочатку це треба зробити кожному окремо, щоб кожна сторона змогла викласти свій погляд на ситуацію. Надалі, за потреби, можна зібрати всіх разом для заключної бесіди. У будь-якому разі треба розуміти, що відповідальність і право приймати рішення зрештою лежить на батьках.

Дідусі й бабусі в ролі батьків. Багатьох дітей виховують саме дідусі й бабусі, бо рідні батьки не можуть цього робити або через психічне захворювання, або через алкоголізм чи наркоманію. Дідусі й бабусі беруть на себе ці обов’язки частенько зі змішаними почуттями: тут і любов до онуків, і образа на власних дітей, і може, почуття провини й жалю. Це дуже шляхетне завдання, але воно може стати і занадто важким. Бабусі з дідусем найбільше хочеться «нормального» спілкування з онуками — прийти в гості, попестити їх, а потім повернутися у свій спокійний дім.

Коли бабуся і дідусь беруть на себе опікунство над дитиною, їх часто непокоїть, що буде, коли їх підведе здоров’я. Державні установи, що подають допомогу дітям, які перебувають на утриманні батьків, не можуть надати підтримку на тому ж рівні, коли йдеться про бабусь і дідусів. Тут доводиться розраховувати на допомогу інших родичів чи громадських організацій.