Аутизм. Дитина та догляд за нею.

Аутизм
Час надій і тривог. Сьогодні ми знаємо про аутизм більше, ніж будь-коли. Фахівці з’ясували, що причина аутизму полягає в патологічному розвитку головного мозку, а не в поганому вихованні. Є надія, що своєчасне інтенсивне спеціальне навчання може допомогти дітям, хворим на аутизм, у спілкуванні і гнучкіше мислити. Маючи більш повну інформацію і будучи оптимістично налаштованими щодо лікування, фахівці ставлять цей діагноз у більш ранньому віці, вселяючи тим самим сподівання на поліпшення стану таких дітей.

Проте є і тривожні новини. Кількість дітей, хворих на аутизм, очевидно, зростає. Я кажу «очевидно», оскільки ми поки не знаємо, збільшується ця кількість за рахунок того, що ми стали більше знати про це захворювання, чи через стрімке зростання змін, що відбуваються в дітях. Поширена думка про те, що причиною аутизму можуть стати щеплення, надто неправдоподібна. Однак існує й безліч інших можливих причин, що досі досконально не досліджені. І хоча раннє інтенсивне навчання може допомогти дітям, хворим на аутизм, досягти певного прогресу в своєму розвитку, багато батьків усе ще сподіваються, що якийсь чудодійний метод негайно зцілить їхніх дітлахів. Якщо ці надії не справдяться, а так зазвичай і буває, то їх чекає жорстоке розчарування. Набагато реалістичніше було б думати, що діти з аутизмом так чи інакше матимуть у житті певні труднощі.

Тепер ми знаємо про аутизм більше, ніж раніше, але нам ще треба багато чого довідатися про цю хворобу. Тут наведені лише основні відомості про неї.

Що таке аутизм. Діти, хворі на аутизм, відрізняються патологічним розвитком у трьох основних напрямках: спілкування, підтримка стосунків з тими, хто їх оточує, і поведінка. Діти, що нормально розвиваються, часом відчувають труднощі в тій чи тій із цих сфер, але лише їх поєднання дає підстави говорити про аутизм. Ось кілька прикладів.

Спілкування. Діти, хворі на аутизм, у віці від 6 до 12 місяців не починають белькотати, як усі інші немовлята, і пізно починають вимовляти слова. Якщо вони й говорять, то часто-густо повторюють слова без будь-якого змісту і відчувають великі труднощі у веденні діалогу. У них також великі проблеми з невербальним спілкуванням. Вони не дивляться в очі співрозмовнику, щоб показати, що слухають його. Вони не до них.

Стосунки з тими, хто їх оточує. Діти, хворі на аутизм, не відчувають потреби в батьківській ласці і не тягнуться, щоб їх узяли на руки. Вони зазвичай не люблять ігор, пов’язаних з дотиками до їхнього тіла. Вони частенько ігнорують однолітків, а якщо і граються з ними, то виявляють нав’язливість, оскільки не вміють «читати» загальноприйняті жести й міміку, які ніби говорять: «Я зараз готовий гратися» або «Дай мені спокій». Вони почувають прихильність до батьків, але дещо дивно її виявляють. Так, наприклад, бажаючи, щоб їх приголубили, вони можуть накинутися на батьків ззаду.

Поведінка. Діти, хворі на аутизм, частенько освоюють якісь рухи і потім безперервно повторюють їх. Один постійно розставляє іграшкові машинки в певному порядку чи безупинно клацає вимикачем. Інший вставляє касету у відеомагнітофон і відразу витягає її. Це може тривати годинами. Будь-які спроби втрутитися в подібні дії можуть викликати істерику. Схоже, що їхню увагу привертають предмети, що крутяться чи обертаються. Діти, хворі на аутизм, часто крутять корпусом, кистями рук чи плетуть у долоні, а також розхитуються всім тілом. їх реакція на звуки, запахи і дотики часто буває незвичайною. Наприклад, багато хто з них любить, коли їх міцно обіймають, але терпіти не можуть короткочасних доторків.
Ступінь вияву аутизму. Фахівці розрізняють кілька ступенів цього захворювання — від легкого до дуже тяжкого. Застосовувана при цьому термінологія може збивати з пантелику. Іноді для опису всього спектра виявів аутизму використовують термін «глибоко вкорінені порушення розвитку». Але цей вислів застосовний і до інших захворювань, які не є аутизмом.

Синдром Аспергера являє собою один із різновидів аутизму, при якому дитина говорить правильно, але відчуває труднощі з мовними нюансами. Наприклад, її інтонація може бути монотонною чи надмірно співучою. Вона може розмовляти як маленький професор, але при цьому практично не здатна на найпростіший побутовий діалог.

У більш важких випадках аутизм супроводжується серйозними затримками психічного розвитку, проблемами зі слухом чи постійними нападами. Хоча такі діти можуть ніколи в житті не опанувати мовного спілкування, досвідчені вчителі та лікарі допомагають їм освоїти інші засоби розуміння і спілкування.

У чому основна проблема аутизму? Щодо цього існує безліч теорій. Одна з них здається мені правдоподібною: при аутизмі порушується процес переробки мозком інформації, що надходить від органів чуттів, приблизно так само, як у погано настроєному телевізорі. Одні сигнали проходять без перешкод, інші спотворюються, а треті взагалі пропадають. Можливо, що основні вияви аутизму — проблеми спілкування, взаємостосунків і поведінки — є наслідком цих спотворених сигналів, в результаті чого дитина наштовхується на незрозумілий для неї світ, що лякає її.

Деякі з найбільш помітних виявів, зокрема істерики, можливо, відбивають крайній розпач і безпорадність дитини, ніби відрізаної від інших людей. Ще один поширений симптом, обертальні рухи різними частинами тіла, очевидно, відбиває порушення у вестибулярному апараті дитини, що відповідає за підтримку рівноваги. Те, що дитина уникає дивитися в обличчя людям і віддає перевагу замість цього розгляданню обмеженої кількості добре знайомих їй предметів, свідчить про те, що людське обличчя дає їй занадто багато інформації, а це її лякає і дратує.

Якщо аутизм порушує сприйняття зорової, слухової, дотикової і смакової інформації, то всі відчуття, що зазвичай пов’язують дитину з батьками і виявляються в поглядах, смачному частуванні, музиці, починають, навпаки, віддаляти її від них. Основне завдання при лікуванні аутизму — збагнути сутність спотворених сенсорних імпульсів і «достукатися» до дитини, подолати її захисні реакції, такі як уникнення прямого погляду, і навчити її навичок спілкування та обміну думками й почуттями.

Перші ознаки аутизму. Раннє розпізнавання аутизму суттєво підвищує шанси на його лікування. Вже в найбільш ранньому віці батьки можуть відчути, що щось негаразд. Аналізуючи згодом минулі події, вони пригадують, що в 12 місяців малюк не дивився їм в очі, як інші діти, не любив доторків до себе, не показував на предмети пальцем, щоб привернути до них увагу батьків. У 15 місяців він не вимовляв ані слова, щоб висловити свої бажання чи найпростіші думки. У 2 роки він не міг зліпити двох слів і побудувати найпростіше речення. Жодна з цих тривожних ознак не вказує однозначно на аутизм. Утрата слуху та інші порушення, а також деякі особливості нормального розвитку можуть зовні виявлятися так само. Проте, якщо ви помітили подібні симптоми, необхідно зробити обстеження дитини, не заспокоюючи себе тим, що вона «виросте і все минеться».

Лікування аутизму. Основним напрямком у лікуванні аутизму є раннє інтенсивне навчання, зосереджене на спілкуванні. Програми, спрямовані на вдосконалювання мови дитини та її навичок спілкування, звичайно забирають кілька годин на день усі сім днів на тиждень. Можливо, дитині знадобиться не одна така програма. Для їх проведення необхідно заручитися допомогою кваліфікованих фахівців. Усе це потребує дуже великих зусиль, і один із батьків неминуче змушений буде цілком присвятити свій час догляду за дитиною та її навчанню. У цій ситуації надзвичайно складно знайти баланс між інтересами дитини, хворої на аутизм, і потребами інших членів родини.

Поки не існує ліків, що можуть вилікувати причину, яка лежить в основі аутизму. Однак використовуються різні медикаменти, які знімають у дитини симптоми безпричинної злості, дратівливості та істерик, що можуть зробити нестерпним життя всієї родини і заважають проводити з нею заняття.