Як мислять діти. Дитина та догляд за нею.

Як мислять діти
Яким чином маленькі діти вчаться пізнавати світ? Найпершу і до цього часу найкращу відповідь на це запитання дав швейцарський психолог Жан Піаже. Основою для його теорії стали ретельні спостереження за своїми трьома дітьми. Згодом Піаже всю решту життя шукав підкріплення цієї теорії, проводячи наукові дослідження, але початок був покладений саме щоденними спостереженнями за розвитком власних дітей. Ви можете зробити те ж саме.

Піаже думав, що людина у своєму розвитку проходить кілька стадій, однакових для кожного з нас. Докладно описуючи ці стадії, він пояснював, яким чином дитина, що не вміє мислити абстрактно, набуває здатності до логічного мислення, вчиться будувати гіпотези про суть речей і створює нові ідеї та моделі поведінки, з якими їй ніколи не доводилося стикатися раніше.

Маленькі дослідники. Піаже дивився на дітей як на маленьких дослідників. Він вважав, що ми народжуємося з бажанням пізнати сенс буття і для цього постійно проводимо експерименти.

Взяти, приміром, чотиримісячного малюка, що, сидячи на стільчику, кидає додолу їжу і дивиться їй услід. Він експериментує з теорією гравітації. Крім того, він перевіряє на практиці ідею, що предмети продовжують існувати, навіть зникаючи з нашого поля зору. Цю концепцію психологи називають ефектом постійної присутності.

До того часу, поки дитина не повторить цей дослід безліч разів, для неї існуватимуть тільки ті предмети, які вона бачить, чує і відчуває в певну мить. Як говориться у прислів’ї, зникне з очей — зійде з думки. Діти знайомляться з ефектом постійної присутності вже в перші місяці життя методом проб і помилок.

Тримісячна дитина випадково упускає пустушку чи пляшечку і потім з подивом виявляє її за мить на підлозі. Це повторюється раз у раз. Поступово вона доходить думки, що предмет на підлозі — це той самий предмет, який вона щойно тримала в руці.

Маленький дослідник починає діяти. Він свідомо кидає предмет на підлогу, а потім дивиться вниз і виявляє його там.

Малюк повторює експеримент. Виходить він продовжує знову і знову кидати предмети на підлогу.

Коли цей процес дослідження завершується на велику втіху дитині, в неї виникає думка, що коли вона не бачить якогось предмета, той напевно має бути на підлозі. Якщо його на підлозі немає, значить, він, очевидно, не існує. Лише на наступному етапі, десь у віці 8 місяців, уявлення про ефект присутності предмета стають у дитини більш складними і вона починає шукати зниклий предмет скрізь.

З тієї ж причини дитині дуже подобається, коли хтось із батьків то затуляє своє обличчя долонями, то знову відкриває його. Малюк може продовжувати цю гру нескінченно, і це свідчить про напружену роботу його мозку. Лише коли він цілком усвідомлює, що обличчя продовжує існувати, навіть якщо він його не бачить, ця гра втрачає для нього інтерес і з’являються нові ігри, що відповідають його новому етапу розвитку.

Сенсомоторне мислення. Перші 2 роки життя Піаже називав сенсомоторним періодом. При цьому він мав на увазі, що дитина вчиться чогось у процесі дії, тренуючи свої органи чуттів (сенсорні відчуття) і м’язи (моторику). Коли дитина навчилася тримати в руках брязкальце, вона вважає, що брязкальце створене саме для того, щоб його тримати. Труснувши випадково брязкальцем, ударивши ним по стільчику чи взявши його в рот, вона починає розуміти, що його можна використати і з іншою метою. Припустімо, ви забрали в неї брязкальце і сховати його під ковдру. Чи шукатиме вона його там? Якщо так, значить, малюк уже дійшов думки, що предмети (чи принаймні брязкальце) можуть бути спочатку заховані, а потім знайдені. Тепер вам уже важко буде забрати в нього і сховати яку-небудь річ.

Крім того, діти починають усвідомлювати причинно-наслідкові зв’язки. Якщо ви прив’яжете один кінець мотузки до ноги чотиримісячної дитини, а інший до іграшок, підвішених над ліжечком, то вона дуже швидко зрозуміє, що досить смикнути ногою, щоб іграшки заворушилися. (Не забудьте тільки зняти мотузку, залишаючи малюка самого, інакше може виникнути небезпека задушення.) Саме в цьому полягав один із найвідоміших експериментів Піаже.

Потім діти вчаться застосовувати різні предмети, щоб з їх допомогою домогтися бажаного ефекту. Так, наприклад, вони можуть використовувати паличку, щоб дотягтися до предмета, що перебуває поза межами їхньої досяжності. На ще пізнішій стадії вони виявляють, що ефект можуть мати і приховані причини. Прикладом такої прихованої причини можуть бути заводні іграшки. У віці близько 1,5—2 років більшість дітей уже знають, як вони працюють.

Під час сенсомоторного періоду діти починають розуміти слова і користуватися ними для того, щоб називати окремі предмети і повідомляти про свої потреби. Але слова стають гнучким інструментом мислення тільки тоді, коли діти починають складати їх у словосполучення: «Де кубик?» або «Печива немає». Цей момент характеризує завершення сенсомоторного періоду.

Дуже важливо, щоб батьки зрозуміли, що мислення розвивається поетапно. Було б помилкою спробувати прискорити цей процес, перестрибуючи через етап сенсомоторного навчання і переходячи відразу до словесного. Усе сміття, бруд, усі поламані й порвані речі, що їх діти залишають після себе, необхідні для того, щоб підготувати їхній мозок до наступного етапу.

Доопераціональне мислення. Під «операцією» Піаже розумів розумовий акт, що грунтується на логічних принципах. Тому мислення дітей віком від 2 до 4 років він називав доопераціональним, оскільки вони ще не можуть мислити логічно.

Наприклад, трирічна дитина може думати, ніби дощ йде тому, що небо хмарне, чи ніби вона занедужала через те, що погано поводилася. Дитина на доопераціональній стадії розглядає всі явища тільки зі своєї точки зору. їй властивий деякий егоцентризм, хоча це не обов’язково пов’язано з егоїзмом.

Якщо тато виглядає засмученим, дитина приносить йому для розради свою улюблену м’яку іграшку (адже її вона заспокоює, зрештою).

Уявлення дитини про кількість теж поки розвинуті слабко. Піаже довів це в одному зі своїх знаменитих експериментів. Він ставив перед дитиною мілку тарілку, наповнену водою, а потім переливав цю воду у високу склянку. Практично всі діти заявляли, що в склянці води більше, бо вона більша на вигляд. Навіть кількаразове переливання води зі склянки в тарілку і назад не може змінити цієї думки. Практично всі лікарі, що намагаються переконати дворічну дитину, ніби голка, призначена для уколу, дуже маленька, чудово знають, що для малюка, який ще не вміє мислити логічно, важливим є не справжній розмір предмета, а те, яким він здається. Саме тому багато маленьких дітей бояться, що їх може засмоктати разом з водою у зливальний отвір ванни.

Стадія конкретних операцій. Багато дітей у ранньому шкільному віці (від 6 до 10 років) уже можуть мислити логічно, але ще не здатні до абстрактного мислення. Це раннє логічне мислення Піаже називав стадією конкретних операцій. У цьому разі логічне мислення застосовується тільки до предметів, які дитина може бачити і відчувати. Це знаходить свій вияв, зокрема, у тому, як діти підходять до понять «правильно» чи «неправильно». Шестирічна дитина точно знає, що гратися в ту чи іншу гру можна тільки за встановленими правилами. Змінювати правила не можна, навіть якщо всі інші учасники гри згодні на це. Дев’ятирічна дитина думає, ніби розбити шибку випадково кинутим м’ячем — це більш серйозна провина, ніж украсти булочку, тому що вікно дорожче. Її конкретне мислення не враховує, що вікно розбилося ненароком, а крадіжка булочки була свідомим вчинком.

Ще одна галузь, де дитина зі своїм конкретним мисленням відчуває труднощі, — це визначення мотивів вчинків інших людей. Читаючи дитині молодшого шкільного віку яку-небудь історію, спробуйте задати їй запитання і попросити пояснити, чому хтось із персонажів чинить так чи інакше. Ви дуже швидко виявите: восьмирічній дитині дуже важко зрозуміти те, що для вас цілком очевидно.

Абстрактне мислення. До закінчення початкової школи діти вже знають такі абстрактні категорії, як «справедливість» чи «доля». їхнє мислення стає більш гнучким, і вони вже здатні уявити собі різні пояснення тому чи іншому фізичному або соціальному явищу. Вони вже можуть переходити від загального до окремого і навпаки. Подібні абстрактні міркування часто змушують дітей критично ставитися до поглядів і цінностей своїх батьків, що викликає часом гарячі дискусії за обіднім столом. У підлітків також часто розвивається надмірний ідеалізм.

Не всі підлітки проходять через цю стадію формальних операцій, як називав її Піаже. Вони можуть використовувати абстрактне мислення в якихось окремих галузях і не застосовувати його в інших. Наприклад, п’ятнадцятирічний хлопчик, що любить комп’ютери, може абстрактно мислити про брандмауерів і файли обміну протоколами, але цілком конкретно про друзів і дівчаток. Певною мірою він ще може навіть залишатися на доопераціональній стадії. Приміром, деякі підлітки дотримуються зовсім нелогічного, хоча й дуже поширеного в їхньому середовищі переконання, що з ними нічого не може статися. Тому вони не проти викурити сигарету і сісти в машину з нетверезим водієм за кермом.

Враховуйте рівень розвитку мислення своїх дітей, і ви зможете спілкуватися з ними більш продуктивно.

Усі діти різні. Аналіз стадій пізнавального розвитку дітей приводить до незаперечного висновку: діти — це аж ніяк не маленькі дорослі. Вони сприймають навколишній світ зовсім не так, як ми. Залежно від стадії розвитку мислення діти можуть бути більш егоцентричними, непоступливими чи ідеалістично налаштованими. Те, що має велике значення для нас, може здатися дитині дрібницею.

Ремарка

З власного досвіду я знаю, що батьки часом відчувають труднощі в спілкуванні з дітьми, позаяк не усвідомлюють, наскільки по-різному ми і наші діти бачимо навколишній світ. Вони вважають дитину більш розумною, ніж вона є насправді. Саме тому батьки іноді починають довго й мудро пояснювати дворічному малюкові, що треба ділитися іграшками з іншими дітьми. Хоча дитина в цьому віці зовсім не здатна зрозуміти, навіщо потрібно ділитися своїми речами, це зовсім не означає, що вона і в майбутньому робитиме так само. Таке ж нерозуміння дитячої психології змушує декого з батьків умовляти підлітків не курити, бо вони можуть захворіти на рак легень і померти в сорок років. Краще вказати дитині на наслідки, які вона може відчути просто зараз, наприклад на поганий запах з рота чи на швидку стомлюваність. Для них має значення тільки це.