Усиновлення. Дитина та догляд за нею.

Усиновлення

Усиновлення

Причини всиновлення. У людей можуть бути найрізноманітніші причини для всиновлення дитини. Подружня пара має приймати таке рішення тільки в тому разі, якщо обоє — чоловік і жінка — люблять дітей і дуже хочуть мати дитину. Всі діти, і рідні, і прийомні, мають відчувати, ідо вони належать батькам і що батьки справді люблять їх і любитимуть завжди. Прийомній дитині ще важче відчувати відсутність любові з боку одного чи обох батьків, бо вона, можливо, вже пережила одну чи кілька розлук із колишніми батьками. Вона знає, що справжні батьки з якихось причин покинули її, і потай боїться, що і названі одного дня можуть її так само покинути.

Було б помилкою приймати рішення про всиновлення, коли цього хоче тільки один із батьків або коли обоє керуються тільки практичними міркуваннями, наприклад, щоб хтось доглядав за ними на старість. Буває, що жінка, яка боїться втратити чоловіка, хоче взяти дитину, сподіваючись повернути його любов. Усиновлення за подібними мотивами непорядне щодо дітей, а згодом помилковість такого рішення усвідомлюють і самі батьки.

Іноді батьки єдиної дитини, яка вдачею похмура й замкнута, мають намір усиновити ще одну, щоб скласти їй компанію. У такому разі незайвим буде попередньо поговорити на цю тему із психологом чи фахівцем з організації по всиновленню. Зазвичай прийомна дитина в порівнянні з рідною почуває себе чужою в родині. Якщо ж батьки вдаються до іншої крайності, намагаючись продемонструвати прихильність до нового члена родини, то це аж ніяк не допоможе рідній дитині, а скоріше засмутить її. Одне слово, це досить ризикована затія для всіх сторін.

Є своє підводне каміння і в ситуаціях, коли всиновлюють з метою замінити померлу дитину. Батькам потрібен час, щоб заспокоїтися від горя. їм слід іти на такий крок тільки в тому разі, коли вони хочуть оточити всиновлену дитину любов’ю. Добре, коли прийомна дитина одного віку з померлою і схожа на неї, але на цьому всі порівняння і повинні закінчитися. Непорядно і неправильно вимагати від дитини, щоб вона грала роль іншої людини, їй це не під силу. їй не можна постійно нагадувати, як поводилась інша дитина, і порівнювати обох уголос чи навіть подумки. Нехай вона буде самою собою. (Це однаковою мірою стосується і дитини, яка народилася після смерті старшої.)

Якого віку має бути всиновлена дитина? Заради самої дитини потрібно дотримуватись принципу: що молодша, то краще. Через цілу низку складних причин раннє всиновлення неможливе для тисяч дітей, що живуть у дитячих будинках і притулках, однак дослідження показують, що і цих дітей можна успішно всиновляти. Вік дитини не повинен бути перешкодою для її віддання в родину. Спеціальні організації допоможуть і батькам, і дитині старшого віку вирішити питання про доцільність такого всиновлення.

Ремарка

Подружжю, що хоче взяти дитину на виховання, не слід надто довго чекати, поки вони знайдуть саме те, що їм потрібно. У результаті вони так довго мріятимуть про маленьку дівчинку з золотистими кучерями, яка наповнить піснями весь дім, що зрештою навіть найчудесніша дитина стане для них гірким розчаруванням. Річ навіть не у віці, а в здатності батьків дати конкретній дитині те, в чому вона мас потребу. Це одна з тих проблем, які слід обговорити з фахівцем з усиновлення.

Оформляйте всиновлення через офіційні органи. Мабуть, найголовніше правило полягає в тому, що оформляти всиновлення слід тільки через відповідні державні органи.

Названі батьки завжди ризикують, спілкуючись з біологічними батьками безпосередньо чи діючи через недосвідчених третіх осіб. Це залишає біологічним батькам можливість згодом передумати і спробувати забрати дитину. Навіть якщо закон і не допустить цього, подібні сварки можуть зруйнувати щастя прийомної родини і позбавити дитину спокою.

Центр з усиновлення допоможе біологічній матері та її родичам прийняти правильне рішення, що стосується найголовнішого питання: чи віддавати дитину. Фахівці центру також використовують увесь свій досвід, щоб відсіяти деякі пари, які претендують на всиновлення. Співпрацівник центру може допомогти дитині і прийомній родині подолати стадію адаптації. У США, наприклад, подібні агентства, відповідно до закону, наполягають на обов’язковості періоду адаптації перед остаточним оформленням усиновлення.

Усиновлення через «сірий» ринок. Більшість дітей, які очікують усиновлення, вже вийшли з дитячого віку. Це означає, що люди, які хочуть усиновити немовля, найчастіше не мають такої можливості або ж їм доводиться надто довго чекати. Тому в них частенько виникає спокуса провести всиновлення через адвоката чи лікаря, а не звертатися до відповідних органів. Багато хто при цьому гадає, що така процедура не обіцяє їм ніяких ускладнень (на відміну від «чорного» ринку, де всиновлення відбувається взагалі без будь-якого офіційного оформлення). Однак згодом їх можуть очікувати великі неприємності як юридичного, так і емоційного характеру, якщо, наприклад, рідна мати вирішить повернути дитину собі.

Діти з особливими потребами. Чимдалі більша кількість людей, які не перебувають у шлюбі, залишають у себе і виховують своїх дітей, тому немовлят, які потребують нового дому, не так уже й багато.

Але є й інші діти, які чекають батьків. Здебільшого вони вже досягли шкільного віку. У них можуть бути брат чи сестра, з якими вони не хочуть розлучатися. Вони можуть потерпати від різних фізичних, емоційних чи розумових розладів. Це, як правило, сироти. Вони теж потребують любові і так само тішитимуть батьків, як і будь-яка інша дитина.

Водночас у них є особливі потреби. Оскільки вони старші, у них за плечима, можливо, вже були прийомні родини. Втративши вже одного разу батьків (спочатку рідних, а потім і прийомних), вони бояться, що таке може повторитися знову. Свої почуття діти виявляють у різний спосіб і можуть навіть частенько провокувати конфлікти, перевіряючи, чи не повернуть їх знову у притулок. Усі ці аспекти накладають на названих батьків особливу відповідальність. Якщо батьки усвідомлюють, які випробування можуть чекати на них попереду (а не просто очікують від дитини вдячності), то діти можуть стати їм заслуженою нагородою. Центри з усиновлення приділяють таким дітям набагато більше уваги, ніж немовлятам, у плані підшукування для них нових родин.

Нетрадиційні батьки. У минулому органи з усиновлення в основному мали справу тільки з подружніми парами, що перебувають у законному шлюбі і не мають власних дітей. Тепер багато центрів із задоволенням працюють і з одинокими батьками, і з гомосексуальними родинами, і з батьками іншої расової належності, ніж дитина, і з іншими нетрадиційними родинами. Дитинство швидко минає, і один реальний батько сьогодні значить для дитини набагато більше, ніж перспектива мати двох батьків коли-небудь у майбутньому. Крім того, фахівці з усиновлення зрозуміли, що успіх цього заходу більше залежить від внутрішніх якостей названих батьків, ніж від того, як суспільство оцінює дану родину за її зовнішніми виявами. Бувають й інші суттєві причини. Деякі діти так сильно травмовані в емоційному плані, що їм краще мати одного батька. В інших дітей дуже велика потреба в увазі і турботі, і саме відсутність одного з подружжя дає можливість одинокому батькові чи матері присвятити увесь свій час і увагу дитині, дати їй усе, чого вона потребує.

«Відкрите» всиновлення. Останніми роками все частіше трапляються випадки, коли біологічна мати (а іноді й батько) дитини та її ймовірні названі батьки намагаються довідатися один про одного якомога більше. Якщо раніше центри з усиновлення мали право видати тільки відомості найзагальнішого характеру, то тепер вони можуть організувати для всіх зацікавлених сторін особисту зустріч.

Іноді рідній матері дають можливість вибрати названих батьків для своєї дитини з кількох претендентів. У деяких випадках укладається угода, що дає змогу справжній матері підтримувати певні стосунки зі своєю дитиною, наприклад, раз на рік або й частіше одержувати від названих батьків листи з фотографіями дитини.

Хоча досвід «відкритого» всиновлення ще недостатній, складається враження, що воно може мати переваги для кожної зі сторін. Багато дітей цілком звикають до думки, що в них є й рідна мати, і мати, яка про них піклується. Знайомство з рідною матір’ю знімає багато питань, що можуть непокоїти дитину: «На кого вона схожа?

Що вона про мене думає?» Навіть коли реальність виявляється далеко невтішною і в матері, приміром, є серйозні проблеми в житті, то така гірка правда частенько для дитини менш болісна, ніж безпідставні фантазії.

Ремарка

Ми поки не знаємо, до чого в далекій перспективі можуть привести такі угоди, особливо ті, що передбачають постійний контакт між біологічною матір’ю і названими батьками. Гадаю, рідній матері і названим батькам корисно буде якомога більше довідатися одне про одного на першому етапі, оскільки це допоможе уникнути багатьох неприємних сюрпризів у майбутньому. Але я не цілком уявляю, як емоційно вплинуть на дитину і на всіх дорослих учасників цієї процедури регулярні контакти протягом багатьох років. Мені здається, це завадить рідній матері назавжди розпрощатися зі своєю дитиною в емоційному плані, а названим батькам повною мірою усвідомити, що це насправді їхня дитина.

Що розповідати дитині. Коли можна повідомити дитині, що вона всиновлена? Рано чи пізно вона сама дізнається про це від когось, хоч як би ретельно батьки намагалися зберегти все в таємниці.

Для дитини, що вже підросла, і навіть для дорослої людини новина про те, що вона була всиновлена, практично завжди стає великим потрясінням і може на довгі роки позбавити її спокою.

Не існує чітко визначеного віку, коли дитині можна повідомити цю інформацію. Від самого початку батьки повинні зробити так, щоб у розмовах одне з одним, із самою дитиною чи зі знайомими факт усиновлення згадувався цілком природно, як щось само собою зрозуміле. У цьому разі створиться така атмосфера, що дитина сама поставить запитання, коли ця тема почне її цікавити. Про те, що таке усиновлення, вона дізнаватиметься потроху, у міру того як буде готова зрозуміти суть справи.

Деякі названі батьки припускаються помилки, намагаючись зберегти факт усиновлення в таємниці, інші впадають в другу крайність, постійно підкреслюючи цю обставину. Певна річ, більшість названих батьків сповнені гіпертрофованого почуття відповідальності, ніби намагаються сумлінним виконанням обов’язків виправдати довіру, яку їм виявили, передавши на виховання чужу дитину. Якщо вони так само серйозно почнуть пояснювати дитині, що вона всиновлена, та може подумати: «У всиновленні є щось погане». Та коли вони вважають усиновлення таким же природним, як колір волосся дитини, то вони не робитимуть з цього аж надто великої проблеми. Батьки мають постійно пам’ятати, що коли вже фахівці органів опіки вибрали саме їх, то вони, очевидно, чудові батьки і дитина має бути просто щаслива, що дісталася саме їм. Тож немає потреби боятися відсутніх біологічних батьків. Названі батьки повинні розвіяти ці страхи і тривоги, які можуть передатися й дитині.

Як відповідати на запитання дитини. Припустімо, трирічна дівчинка почула, як її мати розповідає комусь, що її удочерили. Вона запитує: «Мамо, а що таке удочерили?» Мати може відповісти приблизно так: «Мені вже дуже давно хотілося мати маленьку дівчинку, щоб любити її і піклуватися про неї. Тому я пішла до одного будинку, де було багато маленьких дітей, і сказала тьоті, що хотіла б мати дівчинку з каштановим волоссям і блакитними очима. Тоді вона принесла немовля, і це була ти. І я сказала: «О, це саме така дівчинка, про яку я мріяла. Я хочу удочерити її і взяти до себе додому назавжди». Ось так я тебе й удочерила». Це непоганий початок. У ньому підкреслюється позитивний бік цього аспекту, а саме те, що мама одержала саме те, чого хотіла. Дівчинці ця історія сподобається, і вона ще не раз попросить розповісти її.

До дітей, яких усиновили у трохи старшому віці, потрібний інший підхід. У них ще можуть зберегтися спогади про своїх рідних батьків чи інші родини, куди їх віддавали на виховання. Працівники центру з усиновлення повинні допомогти і дитині, і новим батькам упоратися з цією проблемою. Важливо пам’ятати, що питання на цю тему виникатимуть неодноразово на різних етапах життя дитини, і відповідати на них слід якнайпростіше і якнайправдивіше. Батьки повинні дати дитині можливість вільно виявляти свої почуття і побоювання.

У віці від 3 до 4 років у дитини зазвичай з’являється бажання довідатися, звідки беруться діти. Краще відповісти правдиво і досить просто, щоб трирічна дитина змогла зрозуміти. Однак якщо ви поясните, що малюк росте всередині матері, то всиновлена дитина може зацікавитися, як це узгоджується з вашою історією про те, що ви взяли її в центрі з усиновлення. Можливо, відразу ж або через декілька місяців вона запитає: «Я росла у тебе всередині?» Тоді ви можете просто і невимушено пояснити, що до того, як її всиновили, вона росла в животі в іншої матері. Можливо, це на якийсь час її спантеличить, але вона все зрозуміє пізніше.

Іноді дитина задає і складніші запитання, наприклад, чому її рідні батьки покинули її. Якщо сказати, що вони її просто не хотіли, це може похитнути її довіру до батьків узагалі, а якась вигадана причина може згодом стурбувати її найнесподіванішим чином. Найкращою відповіддю, до того ж недалекою від істини, можливо, буде: «Я не знаю, чому вони не змогли піклуватися про тебе, але певна, що вони цього хотіли». Якийсь час дитина осмислюватиме почуте. Періодично їй треба повторювати, міцно обійнявши, що тепер вона завжди буде тільки вашою.

Інформація про біологічних батьків. Усім людям, що виросли в прийомних родинах, властива природна і сильна цікавість до всього, що стосується їхніх справжніх батьків, навіть якщо вони і не говорять про це вголос.

Раніше працівники центрів з усиновлення повідомляли названим батькам тільки найзагальніші відомості про фізичне і психічне здоров’я біологічних. Вони ретельно приховували всі ідентифікуючі дані про них. Почасти це робилося для того, щоб названі батьки на запитання дитини, що цікавиться своїм походженням і причинами, які спонукали батьків її покинути, могли чесно відповісти: «Я не знаю». Ще більшою мірою це робилося для того, щоб захистити особисте життя рідних батьків (багато з них не перебували у шлюбі і воліли приховати факт своєї вагітності).

У наші дні, визнаючи за людиною право на одержання інформації, суди іноді примушують органи опіки надавати молодій чи дорослій людині відомості про її біологічних батьків. Можлива зустріч з ними справляє часом позитивний вплив, даючи душевний спокій і задовольняючи нав’язливу цікавість усиновленої людини. Та іноді така зустріч вносить сум’яття в почуття не тільки самої молодої людини, але і її прийомних та біологічних батьків. Очевидно, кожен такий випадок запиту інформації потребує ретельного обговорення всіх «за» і «проти» з працівниками центру з усиновлення, перш ніж справа дійде до суду.

Дитина повинна відчувати повну належність новим батькам. Усиновлену дитину може посідати таємний страх, що названі батьки можуть одного разу покинути її, так само, як і рідні, якщо раптом змінять своє ставлення до неї чи вона сама буде погано поводитися. Названі батьки мають завжди пам’ятати про це і заприсягтися, що ніколи, ні за яких обставин ані словом, ані натяком не дадуть їй зрозуміти, що таке могло навіть спасти їм на думку. Самої погрози, висловленої бездумно чи під гарячу руку, може виявитися досить, щоб назавжди зруйнувати довіру дитини до них. Вони повинні давати дитині зрозуміти, що вона залишиться з ними назавжди, як тільки їм здасться, що в її душу закралися сумніви (наприклад, якщо вона почне розмову про всиновлення). Одначе було 6 помилкою надто піклуватися про спокій дитини і занадто нав’язливо говорити про свою любов до неї. Адже насправді повний спокій дитині дає щиросерда любов. Тут важливі не слова, а дії.

Міжнародне усиновлення. Приблизно чверть усіх усиновлених дітей у Сполучених Штатах народилися в інших країнах. Можливість усиновити дитину за кордоном відповідає сподіванням багатьох батьків. Однак такі діти та їхні нові родини мають специфічні труднощі. До прибуття до нашої країни деякі діти недоїдали і не мали належного медичного обслуговування, багатьом не робили щеплення. З усім цим ще можна впоратися без особливих зусиль, але в декого є також фізичні та емоційні розлади, позбутися яких значно складніше.

У більшості дітей, усиновлених у міжнародному порядку, за плечима важке життя. Багато з них жили в дитячих притулках, які навряд чи задовольняли їхні фізичні й емоційні потреби. Ті, в кого вже були за кордоном названі батьки, пережили біль розлуки з ними. Як правило, що довше дитина живе в сирітському притулку чи іншому аналогічному закладі, то більшою є ймовірність появи в неї хронічних фізичних, розумових та емоційних розладів. Важливо, однак, пам’ятати, що в більшості дітей, усиновлених за кордоном, коли вони підростають, емоційний стан і фізичне здоров’я є цілком задовільними. Перший час вони зазвичай відчувають розгубленість і тугу, але надалі, як правило, встановлюють міцні і теплі стосунки зі своїми новими батьками. Майже в усіх них є затримка росту і розвитку, але за 2—3 роки ці показники у більшості дітей вирівнюються.

Багато чого залежить від політичних умов, що постійно змінюються, у країні народження дитини. Там можуть діяти, наприклад, правила, що іноземці мають право всиновляти тільки дітей із серйозними фізичними вадами, однак через місяць-два закон змінюється. В умовах такої нестабільності велику допомогу батькам можуть надати центри по міжнародному всиновленню, які спеціалізуються головним чином чи виключно на тій чи тій країні.

Діти, всиновлені таким шляхом, частенько дуже несхожі на своїх названих батьків, у зв’язку з чим вони згодом можуть почути безтактні висловлювання на свою адресу. У дітей, які не говорять англійською, до стресу, викликаного всиновленням, додається ще й неможливість спілкуватися. Оскільки біологічна спадковість дітей нерозривно пов’язана з певною національною культурою, перед батьками, та й перед самими дітьми, коли вони виростуть, постає завдання прилучення їх до цієї культури.

Для багатьох батьків сам факт усиновлення дитини з іншої країни має також політичні й етичні наслідки. Батьки розуміють, що їхній рівень життя суттєво відрізняється від умов, у яких росла дитина у своїй рідній країні. У дитини з’являється можливість жити краще, але при цьому вона втрачає зв’язок зі своєю країною і культурою. У деяких батьків усвідомлення такої ситуації виявляється в тому, що вони з благодійною метою надсилають до цієї країни гроші і продовольство, щоб допомогти дітям, які все ще залишаються там.

Здебільшого усиновлення дітей за міжнародними каналами відбувається успішно. Однак сувора правда полягає в тому, що так буває далеко не завжди. Педіатри, психологи та інші фахівці можуть допомогти зважити батькам усі «за» і «проти», але лише самі батьки знають, наскільки великою є їхня потреба в дитині і наскільки вони ладні терпіти заради цього всі незручності і складнощі. Батьків, що зважилися виховати дитину, яка має серйозні фізичні й психічні вади, можна назвати героями. Але не менш мужнім можна вважати і вчинок батьків, які дуже хочуть мати дитину, але, добре поміркувавши, дійдуть висновку, що таке завдання їм не під силу.

Липень 24th, 2015 by