СИНДРОМ РАПТОВОЇ ДИТЯЧОЇ СМЕРТІ (СРДС)

СИНДРОМ РАПТОВОЇ ДИТЯЧОЇ СМЕРТІ (СРДС)

Приблизно кожна тисячна дитина, що народжується в США, помирає в дитинстві від синдрому раптової дитячої смерті (так звана «смерть у колисці»). Звичайно це трапляється у віці від 3 тижнів до 7 місяців (найчастіше в 3 місяці). Уже із самої назви зрозуміло, що причин цього явища, таких як інфекція чи порушення обміну речовин, знайти не можуть, навіть зробивши посмертний розтин.

Дітей слід класти в ліжечко на спину, якщо немає причин медичного характеру, що перешкоджають цій позі. Тільки перехід від сну на животі до сну на спині дав змогу скоротити смертність від СРДС на 50 відсотків. Інші заходи, що знижують ризик СРДС, описані на с. 52. Однак, хоч би які профілактичні заходи вживалися, запобігти всім випадкам смерті дітей від СРДС не є можливим.

Як реагувати на СРДС. Батьки завжди відчувають шок від цієї ситуації. Раптова смерть вражає набагато сильніше, ніж та, яка викликана тяжкою хворобою. їх переповнює почуття провини, вони думають, наче повинні були щось помітити чи краще пильнувати за дитиною, хоча для цього не було ніяких передумов. Жоден нормальний батько не стане викликати лікаря через легку застуду. Якби навіть лікар і оглянув дитину, він не став би призначати ніякого лікування, оскільки для цього не було підстав. Ніхто не міг передбачити трагедію.

Після цього батьки звичайно на багато тижнів чи навіть місяців впадають у депресію, яка то посилюється, то трохи слабшає. їм важко на чомусь зосередитися, вони погано сплять, утрачають апетит, іноді в них з’являється біль у грудях і шлунку. Часто виникає сильне бажання кудись поїхати чи страх залишатися на самоті. Якщо в родині є інші діти, батьки бояться випускати їх зі свого поля зору чи, навпаки, брати на себе відповідальність по догляду за ними. Деякі батьки хочуть виговоритися, а інші приховують свої почуття.

Інші діти в родині теж, звичайно, засмучені, незалежно від того, виявляють вони свої почуття чи ні. Маленькі діти або не відходять ні на крок від батьків, або починають погано поводитися, щоб привернути їхню увагу. Діти трохи старші можуть виглядати неприродно безтурботними, але досвід підказує, що так вони просто намагаються захистити себе від сильного почуття гіркоти і провини. Батькам важко зрозуміти, чому дитина відчуває себе винною, але всі діти часом відчувають не найкращі почуття щодо своїх братів і сестер, і їхнє незріле мислення підказує їм, що причиною смерті стали їхні ворожі думки.

Якщо батьки уникають розмов про померлу дитину, то це мовчання тільки збільшує почуття провини в інших дітей. Тому буде краще, коли батьки поговорять про малюка, пояснять, що причиною його смерті було особливого роду захворювання і що в цьому ніхто не винний. Висловлення гину «наш малюк пішов» чи «він ніколи не прокинеться» тільки внесуть сум в душу дитини. Особливо корисно в таких випадках, якщо батьки намагатимуться відповісти на кожне запитання дитини і на будь-яке її зауваження. Діти при цьому відчувають, що їм не забороняється розповідати батькам про свої найглибші переживання.

Батькам слід обговорити свої проблеми з фахівцями, психологами, психіатрами, священиком, щоб вони змогли самі усвідомити і висловити почуття, які переповнюють їх.