ЕМОЦІЙНІ ПОТРЕБИ – ЩО ПОТРІБНО ДІТЯМ ДЛЯ НОРМАЛЬНОГО ЕМОЦІЙНОГО РОЗВИТКУ

Піклування про дитину в ранньому віці. Особистість дитини активно формується в перші 2—3 роки життя під впливом батьків або людей, що їх заміняють. Діти, за якими доглядають люблячі батьки, які захоплюються ними, ростуть і розвиваються нормально. І навпаки, діти, які виховувалися в сирітських притулках і проводили всі дні без догляду в своїх ліжечках, марніють і фізично, й інтелектуально, й емоційно. (Ці дані запозичені з результатів досліджень, що проводилися в 1950-ті роки в дитячих будинках США. Хоч як сумно, нещодавно ми одержали такі самісінькі дані за результатами досліджень за участю дітей, усиновлених із сирітських притулків в інших країнах.)

Батьки віддають дітям свою любов, вони пишаються їхніми маленькими успіхами, радіють, граючись із ними чи відповідаючи на їхні запитання, дають їм привілля для ігор, стежачи при цьому за тим, щоб вони нічого не накоїли. Батьки читають малюкам книжки і розмовляють з ними про все, що їх оточує. Усе це зміцнює глибокий емоційний зв’язок між ними, а також впливає на розумові здібності дітей.

Збережуть діти на все життя свій оптимізм чи виростуть песимістами, ставитимуться вони до оточуючих людей з любов’ю і довірою чи стануть відлюдькуватими й підозрілими — усе це багато в чому (хоча і не цілком) залежить від ставлення до них тих людей, що опікувалися ними в перші 2 роки життя. Особисті якості батьків та інших людей, що доглядають за дітьми, відіграють при цьому надзвичайно важливу роль.

Одні вихователі ставляться до дитини, вже наперед думаючи про неї лише найгірше, постійно дорікаючи їй і в чомусь підозрюючи. Діти, виховані в таких умовах, самі починають сумніватися в собі і відчувають провину. Людина, яка неприязно ставиться до оточуючих, завжди знайде сотню причин для того, щоб зігнати свій поганий настрій на дитині, а дитина відповідає їй тією самою неприязню. Інші відчувають потребу постійно пригнічувати дитину, і, на жаль, досить часто вони це роблять успішно.

У перший рік дитина, щоб одержати те, що їй необхідно, змушена розраховувати на розуміння, інтуїцію і доброту дорослих людей, що оточують її. Якщо дорослі виявляють до неї байдужність, то й дитина може вирости байдужою й неуважною.

Невтомне піклування. Маленьким дітям особливо необхідно, щоб ті, хто про них піклується, завжди були поруч. Вже у віці кількох місяців дитина розуміє, що її безпека і комфорт залежать від одного чи, у крайньому разі, від кількох людей, які весь час піклуються про неї. Навіть у шестимісячному віці малюк стає пригніченим, перестає усміхатися, втрачає апетит і цікавість до навколишнього світу, якщо батько чи людина, котра піклується про нього, зникає нехай навіть на короткий час. Такі ж почуття, хоча й меншою мірою, виникають, якщо зникає людина, котра допомагає батькам у догляді за дитиною. Діти, в яких по кілька разів змінюються прийомні сім’ї, куди їх віддають на виховання, значною мірою втрачають здатність любити і довіряти людям, оскільки кожне нове розчарування для них дуже болісне.

Тож дуже важливо, щоб батьки чи ті, хто взяв на себе піклування про малюка, виконували цей обов’язок постійно і невпинно протягом перших 2—3 років життя чи хоча б доти, аж поки дитина поступово звикне до заміни. Дуже важливо переконатися, що нова людина, яка замінила на цьому місці колишню, має намір залишитися з вами надовго. Якщо за дітьми доглядають у яслах, де на одну групу припадає кілька вихователів, то кожна дитина повинна бути закріплена за одним чи двома з них, щоб її стосунки з вихователем більше нагадували стосунки 3 батьками.

Емоційні потреби після трьох років. Діти знають, що вони недосвідчені і залежні. Вони очікують від своїх батьків любові і захисту і щоб ними керували. Вони спостерігають за батьками й інстинктивно наслідують їх.

Саме так вони розвивають у собі якості особистості, формують свій характер, впевненість у собі і здатність долати труднощі. Вже в дитинстві, ототожнюючи себе з батьками, діти вчаться бути громадянами, трудівниками, подружжям й батьками.

Найбільше, що батьки можуть дати дитині, — це любов — тобто ласкавий вираз обличчя, спонтанна ніжність, радість від успіхів дитини, слова розради, якщо малюк поранився чи злякався, догляд, щоб він, бува, не наразився на небезпеку. Допомогти стати відповідальною людиною, виховати його на високих ідеалах — ось обов’язок батьків.

Діти здобувають певність у собі, якщо батьки чи вихователі ставляться до них з повагою. Ця впевненість допомагає дитині бути у добрій згоді із самою собою і з усіма людьми, що траплятимуться їй протягом життя. Повага з боку батьків учить дитину, у свою чергу, з повагою ставитися до них.

Усвідомлення своєї чоловічої чи жіночої ролі. У 3 роки хлопчики й дівчатка приміряють на себе ролі батьків. Хлопчик відчуває, що його призначення — бути чоловіком, тому він особливо уважно спостерігає за батьком, за його інтересами, поведінкою, мовою, розвагами, ставленням до роботи, дружини, дітей та до інших чоловіків.

Роль батька в житті дівчинки на даному етапі не така очевидна, але насправді дуже суттєва. У своєму дорослому житті їй доведеться спілкуватися з чоловіками, і, спостерігаючи за батьком, вона дістає перші уявлення про те, яким має бути чоловік. І той, кого вона згодом покохає і за кого вийде заміж, буде тією чи іншою мірою відбивати риси особистості її батька — рішучість чи м’якість, зосередженість чи неуважність, замкнутість чи веселу, доброзичливу вдачу.

Донька буде багато в чому наслідувати матір. Те, як мати почуває себе в ролі жінки, дружини, матері, робітниці, дуже вплине на доньку. Стосунки матері з батьком значною мірою відіб’ються на майбутніх стосунках доньки з її чоловіком.

Мати — це перша велика любов для сина. Прямо чи опосередковано ці стосунки визначатимуть його романтичний ідеал. Це відіб’ється не тільки на подальшому виборі дружини, але й на його ставленні до неї.

Краще, коли батьків двоє. За інших рівних умов для дитини краще жити з двома батьками (один з них може бути прийомним), якщо вони люблять і поважають одне одного. Якщо батьків двоє, кожен з них надає емоційну підтримку своєму партнеру. Один із батьків завжди допоможе іншому уникнути невиправданого занепокоєння і нав’язливих ідей щодо виховання дітей. Коли діти підростуть, у них уже сформується уявлення про подружні стосунки, яким вони керуватимуться у своєму подальшому житті. Якщо батьки різної статі, діти будуть знайомі з представниками обох статей як із практичного, так і з психологічного боку. Інакше будуть потрібні спеціальні заходи, що допоможуть дітям розширити свої знання з цього питання.

Це, звичайно, не означає, що дитина не зможе нормально вирости в неповній родині. Досвід доводить протилежне. Якщо в дитини немає батька, то вона створює його у своїй уяві на підставі власних спогадів, материних розповідей і тих привабливих особистісних якостей, які вона спостерігає в чоловіках, що її оточують. Цей створений нею чоловічий образ досить успішно може замінити дитині справжнього батька. Так само дитина, що живе без матері, створює її образ зі спогадів, сімейних історій та спілкування з іншими жінками. Однак було б великою помилкою нерозсудливо і поквапно одружуватися чи виходити заміж тільки для того, щоб у дитини було двоє батьків.

Травень 21st, 2015 by